тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Віщий Олег

Князя Олега сучасники звали Віщим (тобто тим, хто знає майбутнє). Наскільки він знав це майбутнє, сказати важко, адже помер він…
Втім, про це трохи пізніше.
Вмираючи, Рюрик доручив свого сина Ігоря піклуванню родича свого, зятя Олега. А ще Русь, тому що Ігор на ті часи був ще дуже малим, щоб керувати державою.
Зібравши чималеньке військо і маючи при собі спадкоємця княжіння, тобто Ігоря, Олег відправився у Київ. Вбивши Аскольда і Діра, тодішніх правителів Києва, Олег підкорив собі Київ.
Після чого оголосив це місто столицею давньої Русі.
Згідно з літописами, Олег був талановитим і рішучим правителем. У 911 році він на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його.
А у 912 році помер. І сталося це так.
Хтось з волхвів (пророків) нагадав Олегові, що смерть він прийме від свого коня. Щоб уникнути цього, Олег наказав відвезти коня від себе.
Через декілька років Олег згадав пророцтво і поцікавився, як там з отим конем справи. Виявилося, що той вже давно помер. Тоді, впевнений, що йому більше вже нічого не загрожує, Олег відправився подивитися на його кості, зійшов з свого нового коня і став на череп ногою.
Із черепа виповзла змія і вжалила його у ногу.
Так розповідає легенда про смерть Олега.
От вам і Віщий…
Втім, чи було все це насправді, нам про те невідомо.

Ігор

Ігор, син Рюрика, князював не так вдало, як його попередник.
У перші роки свого самостійного княжіння Ігор вів війни з оточуючими Русь народами. Він ходив навіть на Константинополь (Царьград, як називали це місто русичи).
Походів цих було два. Перший - невдалий - відбувся у 941 році, коли війська Ігоря були відбиті, а човни спалені таємничим секретним “грецьким вогнем” - горючею сумішшю, яку не змогла загасити навіть вода.
У відповідь Ігор з дружиною розгромили і спалили все в окрузі.
Ось як пише про це Нестор:
“ Кого захопили - одних розпинали, а інших же, розставляючи як мішені, стріляли, зав’язували позаду руки і вбивали залізні цвяхи у маківки голів. Багато же і святих церков віддали вогню, монастирі і села пожгли…”
Звідки така жорстокість?
Потім - у 943 році - був ще один похід, але вже без військових дій. Візантія згодилася на данину, і був підписаний новий мирний договір з греками. Захопивши “багато країн”, як пише про це літопис, Ігор повернувся з цього походу з добиччю та славою.
Загинув Ігор у Древлянській землі, де спробував взяти з древлян зайву данину. Було це…
Ні, спершу розповімо, як Ігор познайомився зі своєю жінкою, княгинею Ольгою.
Якось на полюванні у Пскові Ігор побачив юнака, що плив у човні. Покликавши його, Ігор повелів перевести себе на інший бік річки. Та коли вони вже пливли, Ігор раптом зрозумів, що ніякий це не юнак, а дівчина, і до того ж небаченої ним раніше краси. А зрозумівши це, він забажав її як жінку.
Але дівчина (а була це майбутня княгиня Ольга) щось йому дуже таке заспокійливе та розумне сказала, що Ігор відразу зрозумів, що з наскоку її не візьмеш.
Так, за Нестором, вони вперше і зустрілися - Ігор і Ольга.
Потім, коли настав час одружуватися, князь Ігор раптом згадав прекрасну Ольгу і побрався з нею. Через деякий час в них народився син Святослав, про якого мова піде ділі.
Загинув ж Ігор так.
Вирушив він у 944 році до древлян збирати данину, тобто гроші або якісь товари чи продукти, що повинні були виплачувати Русі всі покорені нею народи. У тому числі, звичайно, і древляни (древлянами називався на той час союз східнослов’янських племін, що входив у склад Київської Русі).
Ну ось. І раптом згадав Ігор, що у часи, коли він тільки ще розпочинав княжити, древляни аж ніяк не хотіли йому підкорятися.
“От кляті!” - мабуть, подумав Ігор і вдвічі збільшив суму, яку йому повинні були заплатити древляни.
У відповідь на це древляни вбили його та його дружинників.

Княгиня Ольга

Святославу було лише чотири роки, коли вбили його батька Ігоря, тому правління у свої руки взяла його мати - княгиня Ольга. Це, до речі, була перша в руській історії жінка, яка керувала державою.
Деякі історики вважають, що була Ольга родом із давнього скандинавського роду (із вікінгів) і звали її насправді Хельга. Але це лише одна з версій.
Згідно з Нестором, Ольга жорстоко помстилася за смерть свого чоловіка.
Сталося так, що невдовзі після вбивства Ігоря древляни відправили до княгині Ольги цілу делегацію з пропозицією:
- Виходь за нашого князя Мала заміж.
- Що ж ви отак відразу про одруження! - хитро посміхнулася Ольга - Розташовуйтеся, відпочивайте, а завтра приходьте до мене і поговоримо. А головне, скажіть моїм людям, щоб несли вас у човні, як переможців: не годиться вам пішки ходити.
Переночували посли, а зранку й заявляють людям Ольги:
- Не підемо пішки! Несіть нас у човні.
Підняли їх люди Ольги. А, проходячи мимо викапаної тієї ж ночі глибокої ями, скинули їх туди.
Підійшла до ями Ольга і спитала:
- Ну що, задоволені ви виявленою до вас честю?
Після чого наказала:
- Закопати їх живцем!
Сама ж покликала гінця:
- Скачи до древлян та передай, щоб надсилали вони гостей більш знатних, бо, скажи, не відпустить мене інакше Київ.
Повірили древляни, що княгиня й сама не проти того, щоб одружитися з їх князем, і невдовзі прибули у Київ. Був серед них і сам князь, звали якого, до речі, Мал.
За давнім звичаєм Ольга наказала приготувати їм баню, а коли гості зайшли усередину, наказала забити двері та й підпалила баню.
Після цього знову послала гінця до древлян:
- Передай, скоро буде весілля. Хай варять древляни мед. Я вже йду. Ось тільки помолюся над могилою чоловіка…
Відправився гонець до древлян, і через деякий час зустрілися вони всі у чистому полі: Ольга з дружиною та древляни. Але не думайте нічого такого - то в них ще не бійка була. Пили вони мед та ще щось, ми вже й не знаємо.
А як напилися древляни, відійшла Ольга до умовного місця, де інші її війська стояли (мабуть, не ті, що пили), віддала команду, і хлопці ольжині отих древлян щось біля п’яти тисяч перерізали.
Повернулася Ольга до Києва і вже відкрито виступила на ворога - на древлян, мається на увазі (скільки, щоправда, їх там вже залишалося?).
Але дуже злякалися ті її після описаних нами подій та й зачинилися у своїй столиці - Іскоростені.
Тоді Ольга знову послала їм гонця, велівши передати, що зовсім не заради війни прийшла вона сюди, а тільки заради мира. І для того, щоб це довести, запропонувала древлянам виплату -як своєрідну компенсацію за вбитого ними чоловіка (тобто князя Ігоря) - невеличку данину: від кожного двору по три голуби та по три горобця. Дуже здивувалися тому древляни, але зібрали потрібну кількість пташок та й передали їх Ользі.
А та прив’язала до хвостів бідних пташок запалені джгути і випустила їх на волю. Полетіли з отим вогнем птахи до своїх гнізд та й спалили повністю місто Іскоростень (адже було воно тоді дерев’яним!).
Ось так, згідно з Нестором, Ольга і помстилася за свого чоловіка.
М-да… Не хотіли б ми бути древлянами..
Втім, як на ті часи, Ольга, можливо, напроти, здійснила благочинний поступок - адже згідно з старим поганським законом за смерть треба було обов’язково помститися (поганцями на той час язичників називали). І все ж, так жорстоко…
Але є одна думка: можливо, саме тому пізніше Ольга й прийняла християнство, що зрозуміла: за такими законами жити не можна. Адже там, у християнстві, зовсім інші закони були викладені.
Наприклад, оцей: якщо тебе вдарили по одній щоці - підстав іншу.
Або цей: всі люди на Землі рівні; тож відноситися до людей треба так, як ти би хотів, щоб люди відносилися до тебе.
Гарні закони. Ось тільки у житті вони щось не дуже виконувалися - згадати хоча б оту інквізицію…
Втім, ми ж зовсім про інше зараз розповідаємо. Тож доскажемо трохи про Ольгу і далі підемо.
Що ще залишилося додати?
Після тієї “кривавої” помсти Ольга взялася за державні справи, і, кажуть, дуже добре керувала країною. Недарма ж її Нестор у своєму літопису так називає - “мудрішою з усіх людей”. Знає, напевно, за що.
Та й у історії вона одержала таке саме прізвисько - “Мудра”.
Теж, напевно, недарма.
У 955 році Ольга прийняла християнство, за що пізніше православна церква назвала її святою.
А у 964 році передала владу Святославу, який на той час вже досяг повноліття.

Святослав

Святослав був язичником. За його уявленням, богів на світі було багато.
Він поклонявся небесному вогню і воді, у якому богів символізували небесні світила. Наприклад, небесний вогонь виходив з трьох світил - Сонця, Місяця та Зорі. І якщо у Єгипті та Вавілоні головним з цих трьох божеств вважалося Сонце, а у арабів - Зоря, то на Русі таким вважався Місяць.
Але найголовнішим з усіх все ж таки був головний бог, якого давні слов’яни називали Див (було в нього ще й інше ім’я - Сварог). Всі інші боги були лише помічниками Дива.
Серед багатьох богів був і Перун - бог-громовержець, що їздив над хмарами колісницею, запряженою двома велетенськими козлами і викресав з них блискавки та грім, як це робили міфічні персоножи й інших народів….
Втім, може, й не дуже в усе це вірив Святослав? Як і у всіх тих святих, про яких розповідала йому його мати Ольга - християнка? Хто може зараз про це розповісти?..
Святослав був справжнім мужнім князем-воїном, який завжди, перш ніж іти на суперника, попереджав того словами “Іду на вас”.
У 955 та 968 роках він розгромив і знищив Хазарський каганат, що вважали на той час непереможним.
А у 967 році відправився Святослав у великий похід на Дунай, навіть і не підозрюючи, що печенеги, які до цього часу мирно кочували у південних степах, несподівано осадять Київ (до речі, це був перший набіг степових кочовиків на Русь - ворогів, з якими багато ще доведеться воювати у майбутньому).
Місто знесилювалося. За допомогою відправили гінця до Святослава, а тим часом, використавши мить замішання у ворога, воєвода Претич зумів вивезти з Києва Ольгу з трьома онуками - дітьми Святослава.
Сам Святослав з’явився, як завжди, навально, розбив печенегів, і знову настав мир.
А невдовзі Ольга померла. Поховав її Святослав так, як вона й бажала - за християнським звичаєм і дуже сумував за неї.
І невідомо, що думав Святослав на чужій для нього християнській церемонії - адже традиційного релігійної втіхи, надії на зустріч на тому світі у них не було і не могло бути - для християнки Ольги поганський (язицький) світ Святослава був світом бісів.
Після чого розділив Святослав Русь між синами: Ярополку, старшому, залишив Київ; Олегу, середньому - Чернігів, а Володимиру, третьому - Новгород. Та й зібрався у похід.
І там, у бою, навесні 972 року, загинув.
До речі, розповідають, що печенізський хан Куря, що вбив Святослава, повелів з його черепа виготовити чашу для вина, сподіваючись таким чином перейняти мужність, хоробрість і стійкість руського князя.
Бр-р… Ну й звичаї ж були тоді…

Володимир

Третій син Святослава - Володимир - був незаконнонародженим, оскільки народився від ключниці (тобто прислужниці) княгині Ольги на ім’я Малуша.
Коли Святослав поділяв землі між синами, прийшли новгородці просити собі князя, погрожуючи у випадку відмови знайти собі такого у іншому місці. Але ця загроза не дуже злякала Святослава.
- А би пішов хто до вас (тобто “хто ж до вас піде”) - відповів їм на те князь.
І дійсно, Ярополк та Олег - старіші сини Святослава - відмовилися піти у Новгород. Тоді воєвода Добриня, брат Малуши, порадив новгородців просити Володимира, на що ті відразу ж погодилися, і вже скоро Володимир став новгородським князем.
Після смерті Святослава між братами розпочалася кривава бійка за київський престол, внаслідок чого загинув Олег. Володимир зібрав докупи всі свої війська і пішов на Київ. Ярополк здався і був віроломно вбитий у хоромах Володимира, куди прийшов до нього на переговори.
Коли Володимир став київським князем, він провів так звану “релігійну реформу”, а саме, розмістив посеред княжого двору дерев’яну фігуру Перуна в оточенні інших язицьких богів, а також приніс у жертву богам батька і сина - християн-варягів, з яких тепер християнська церква розпочинає рахунок святих-мучеників.
В Новгород же, що залишився без князя, відправив Добриню.
Був це рік 980.
А через декілька років, а саме у 986 році, став вибирати Володимир нову віру для своєї країни. Як це було, розповідає легенда, що її наводить Нестор.

Легенда про віру

Першими прийшли до князя представники ісламу і кажуть:
- Повір у закон наш і поклонися Мухаммаду.
- У чому ж полягає віра Ваша? - спитав їх Володимир.
- Головне - вірити в Аллаха, не їсти свинини та не пити вина.- відповіли йому на те мусульмани - Але після смерті можна творити що завгодно з багатьма жінками, бо дасть їх Мухаммад кожному після смерті аж по сімдесят.
Почухав Володимир потилицю і відпустив мусульман з богом.
Після них були католики-християни.
- Ваші боги - просто дерево. - сказали католики, дивлячись на дерев’яну фігуру Перуна.
- У чому заповідь ваша? - перервав їх князь.
- Пост за силою. - відповіли католики. І відразу ж пояснили, що пити і їсти можна все “во славу божу”.
- Ідіть, куди прийшли, бо й батьки наші не прийняли цього. - так само туманно відповів їм на це князь і запросив інших місіонерів - хазарських євреїв, представників юдаїзму - віри, що не допускає існування Ісуса Христа.
- Як можна вірити у того, кого розіп’яли? - ще з порогу спитали євреї.
- А у вас що за закон? - запитав їх у свою чергу Володимир.
- Обрізання, відмова від свинини та зайчатини і святкування суботи. - відповіли хазарські євреї.
- А де земля ваша? - задав ще одне питання Володимир.
- У Єрусалімі. - відповіли євреї.
- Чи точно там? - повторив своє питання Володимир.
- Річ у тому, - докладно почали відповідати євреї - що бог розгнівався на юдеїв і розсіяв їх по землі за гріхи, а землю віддав християнам…
Тоді Володимир перервав і їх, сказавши, що тим, кого за гріхи карає бог, не можна вчити інших, бо якби ж “бог любив вас і закон ваш, то не були б ви розсіяні по чужинським землях”, закінчивши це лише одним запитанням, що хоч і риторично дуже прозвучало, але й достатньо серйозно:
- Чи ви й нам того ж хочете?
Нічого не відповіли хазарські євреї, пішли собі геть.
Останнім до Володимира прийшов грецький богослов, який розпочав з похвали грецькій церкві і різкого засудження мусульманського, юдейського та західного християнського вчення, після чого з такими огидними подробицями описав ритуальтні омовіння, обов’язкові для мусульман, а про жінок-мусульманок так недобре обізвався, що в усіх перекладах літопису це місце традиційно випускають, після чого сплюнув Володимир і сказав: “Нечиста ця справа”.
Що ж стосується західної церкви, то тут грек (якого літопис називає філософом) сказав тільки те, що от “…служать (вони) на опресноках, тобто на облатках, про яких бог не заповідав, повелівши служити на хлібі…”
Після чого князь щедро обдарував філософа і відпустив його, не сказавши нічого напевно. А згодом відправив у різні країни посольства, щоб побачити кожну віру у дії.
І побачили ті посольства, що у мусульман - “нема в них веселія”, а закон їх “не добр”; що у католиків - “краси не бачили ніякого”; зате у греків “і не знали - на небі ми чи на землі ми: бо немає на землі такого зрелища і краси такої, і не знаємо, як і розповісти про це”.
Після чого князь вже не вагався, остаточно вибравши православну віру.

Хрещення Русі

За літописом був це рік 987. А ще через рік Володимир осадив Керч - місто, що належало Візантії, центру грецького православия і заявив, що якщо корсунці не здадуться, то він тут і три роки простоїть.
Невідомо, чим би й закінчилася ця історія (можливо, й дійсно довелося б Володимиру тут аж три роки стояти), якби не скинув якийсь корсунець, на ім’я Анастас, записку, у якій чітко вказав, де знаходяться труби, якими у місто тече вода. Володимир перекрив ті труби, і місто, що залишилося без води, було змушено здатися.
Після чого Володимир відправив своїх послів у Константинополь до візантійських братів-імператорів Костянтину і Василю, вимагаючи віддати за нього заміж сестру імператорів Анну, бо інакше - передав - “війною піду”.
Ті погодилися, поставивши лише єдину умову - щоб Володимир хрестився, бо “не пристало християнам видавати жінок за язичників”.
А Володимир був і не проти. У Корсуні його охрестили, після чого він вже разом з новою жінкою повернувся до Києва, скинув Перуна - ідола, що ще кілька років до того сам і встановив, і насильно охрестил народ. Спочатку у Києві, а потім і у інших містах.
Так Русь стала християнською. І був це 990 рік.
Пізніше Володимир боровся з кочовиками-печенегами, що загрожували Русі з півдня. Він будував захисні вали і фортеці, не раз виходив на боротьбу з ними і перемагав.
А наприкінці життя повстали проти нього сини: прийомний Святополк і рідний Ярослав. Володимир зібрався у похід проти Ярослава, але раптово помер і був похований 15 липня 1015 року у Десятинній церкві.
Був на Русі давній звичай давати кожному правителю прізвиська.
Володимир одержав таке - Володимир Червоне Сонечко.

Ярослав Мудрий

А зараз перенесемося у Київ Ярослава Мудрого - сина князя Володимира і польської княжни Рогнеди.
Місто росло швидко. На початку 11 століття Київ був вже добре відомий за межами давньої Русі. Він підтримував політичні, культурні та торгові зв’язки з сусідніми і дальніми країнами.
Ярослав розбудовував і укріпляв Київ. Це саме за його правління було збудовано Софійський собор і Золоті ворота - головний парадний в’їзд до Києва. А побудоване ним так зване “місто Ярослава” (теріторія княжого міста) у декілька разів перевищувало за розмірами “місто Володимира”, його батька.
Історики того часу писали про Київ як про одне з найкрупніших міст Європи, що могло суперничати з Константинополем. Це була першокласна крепость, захищена високими валами, збудованими за тогочасними технологіями.
Ярослав був мудрим політичним діячем, чиї широкі міжнародні контакти підтверджуються багаточисленними шлюбами членів його родини з представниками правлячих династій багатьох країн, які вважали за честь породниться з Ярославом.
Так, сам Ярослав був одружений на дочці шведського короля, сестри його були замужем за польським і чеським князями.
Сини Ярослава були одружені на візантійській, германській та польській княжнах і царівнах, дочки замужем за королями Венгрії, Норвегії і Франції (до речі, від шлюбу Анни Ярославни, середньої дочки Ярослава, та французського короля Генріха І народився майбутній король Філіп І).
З ім’ям Ярослава пов’язаний розквіт давньоруської культури, писемності і наукових знань. За його часів була створена велетенська бібліотека.
Будував Ярослав також і так звані “змійові вали” - споруди для захисту від кочовиків, що оточували Київ з півдня, сходу і заходу, простягаючись на тисячу кілометрів.
Про створення цих “валів”, до речі, існує багато легенд. Ось, наприклад, така.
Був колись на світі такий собі народний герой Кузьмодем’ян (у інших джерелах - Борисогліб). І ось одного разу, борючись з велетенським змієм - драконом, запряг він його у плуг і проорав гигантські борозни. Змій сконав, а борозни залишилися у вигляді валів, названих на честь тієї події “змійовими”.
Ось така існує легенда про створення отих валів, більшість з яких, до речі, була побудована саме за часів Ярослава Мудрого.
Згідно з літописом, помер Ярослав Мудрий у 1054 році, у віці 76 років і був похований у Софійському соборі у Києві.

Володимир Мономах

Наступний князь, про якого ми вам розповімо зараз - Володимир Мономах, київський князь 1113-1125 років, який народився від шлюбу сина Ярослава Мудрого Всеволода з дочкою імператора Візантії Костянтина ІХ на ім’я Марія.
З його ім’ям пов’язують так звану “шапку Мономаха”, немовби одержану ним від візантійського імператора, якою пізніше коронували всіх російських царів, починаючи з Івана ІУ Грізного (деякі вчені вважають, що Володимир до цієї “шапки” ніякого відношення не має).
Своє дитинство і юність Володимир провів при дворі батька, який княжив у Переяславі-Південному. Чудовий воїн, Володимир Мономах прославився своїми перемогами над половецькими ханами, що постійно нападали на Русь. Розповідають, нібито Мономах за свої 83 військові виступи знищив майже 200 половецьких ханів.
А ще Мономах, згідно з останніми дослідженнями, був видатним письменником, серед творів якого перш за все називають знамените на той час “Повчання” дітям, що відрізняється високими літературними достоинствами.
Це був сильний і мудрий державний діяч, недарма ж у 1113 році після смерті його батька, на той час вже київського князя, було запрошено зайняти цей престол саме його, Мономаха (до речі, це своє прізвисько - Мономах - він одержав від родового імені матері).
Силою своєго величезного авторитету Мономах зумів відновити єдиновладну монархію Київську Русь, об’єднавши під собою більшість руських земель.
Але він був останнім руським правителем, який ще вмів підтримувати єдність і згоду між князями. Після смерті Мономаха держава Київська Русь знову почала распадатися на великі і малі князівства.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! Реальные События . крейзи манки в казино