тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Європа

А зараз повернемося до 16 століття і подивимося, як змінили великі географічні відкриття ситуацію у Європі.
Зміни ці були дуже суттєвими. Почнемо з того, що виникла так звана світова торгівля (коли торгують між собою не тільки окремі міста чи країни, а й навіть материки, наприклад, Європа з Америкою).
Центр торгівлі перемістився, і замість Італії місце найбільших торгівельних країн зайняли Португалія та Іспанія, а пізніше – Нідерланди та Англія.
Головним ж містом світової торгівлі замість Венеції, Генуї, Барселони та Марселя стало нідерландське місто Антверпен – тут за один місяць здійснювалося більше операцій, аніж, скажімо, у Венеції за два роки.
Водночас, суперником Антверпена поступово ставало місто Лондон, де з’являлося все більше купецьких контор та банків.
У цей саме час у Німеччині розпочалася і так звана реформація…
Але перед тим, як далі розкручувати колесо історії, зробимо невеличку зупинку і розповімо про тих, хто, можливо, найбільше за всіх тоді впливав на ситуацію у Європі.

Християнська церква

Християнська церква має багату історію.
Християнство, що виникло як релігія пригноблених (рабів), яке виступало проти земних порядків та “сильних миру сього” (тобто правителів), з часом перетворилася на релігію насильства (придушення), якою вміло користувалися саме ті, проти кого воно спочатку було й направлено – королі, царі та імператори.
Виникло воно, як ви, мабуть, пам’ятаєте, на початку першого століття нашої ери, коли на величезних територіях Європи, Азії, Африки під тяжким гнітом кучки римських рабовласників знаходилися мільйони рабів, селян та ремісників.
Повстання зазнавали поразки, виходу з цього становища не було, і тому серед найбільш знедолених почали народжуватися історії про бога, який ось-ось спуститься на землю і звільнить всіх людей.
Так народився образ спасителя – образ, який допомагав людям хоча б на хвилину забути про ті моторошні умови свого існування, у яких вони знаходилися.
Раб хоча б на хвилину починав почувати себе вільною людиною (адже християнство стверджувало, що всі люди на світі рівні). Бідняки починали вырити у те, що коли-небудь, хоча б на тому світі, вони перестануть бідувати.
Таким чином, у образі Христа відбивалися надії мільйонів людей, які вже й не сподівалися на щастя у цьому житті, і тому, не бачачи виходу на землі, шукали його на “небі”.
Так виникала надія, яка робила людей більш терпимими та уклінними, допомагала їм переносити нестерпні умови існування.
Ці властивості християнства – втішати, давати надію - скоро підмітили і правителі. Першим був імператор Константин, який ще у 313 році надав право християнам вільно сповідати свою віру (адже вона стримувала їх від усіляких повстань!).
Він, напевно, міркував таким чином. Християнство допомагає їм терпіти свої умови. Сподіваючись на бога, на якесь нове, потойбічне, життя, яке чекає їх згодом - там, на небі, вони спокійнішими стають тут, на землі (у житті) – працюють, перестають думать про всілякі там повстання та протести.
"І це чудово!" – так, напевно, думав Константин.
Втім, так чи не зовсім так думав Константин, ми, звичайно, не знаємо, але зрозуміло ось що - йому як імператору існування християнства стало вигідним.
Саме тому і почалося, як кажуть, “сходження” християнства, яке дуже скоро перетворилася на державну релігію Риму.
Додамо - релігію насильства, що стало особливо помітним у часи середньовіччя (трохи ми про це вже розповідали).
Таким воно залишалося і у нові часи.
Християнські проповідники стверджували, що їх віра несе мир всім народам, спираючися на Євангелія (книги, що розповідають про Ісуса Христа).
Адже саме так наголошував Ісус у своїй Нагорній проповіді (яка була ним проголошена на горі – звідси й назва).
“Блаженні миротворці (тобто ті, хто несуть мир іншим людям і народам)” – так казав він.
У реальності ж все було зовсім не так.
Християнство оправдовувало захоплення нових територій. Під її “чуйним керівництвом” відбувалися хрестові походи (тобто загарбницькі війни).
Коли іноземні завойовники висаджувалися з кораблів на багаті землі Америки, Африки, Азії, коли вони захоплювали нові території, разом з озброєними до зубів солдатами на берег сходили і місіонери (проповідники), “озброєні” своєю священною книгою - Біблією.
Солдати грабували та вбивали людей, а місіонери тим часом вчили цих людей слухняності, смиренності та терпінню.
З ім’ям Христа насаджувалася християнська релігія і у так званих “поганських” (язицьких) країнах.
Таку історію має християнська церква.
Втім, звичайно, сьогодні християнська церква вже не така. Папи римські, вже починаючи з папи Іоанна ХІІІ, взяли, як кажуть, курс на мирне співіснування людей різних релігій. Вони проголошують терпимість до представників інших релігій (тобто тих, хто вірить у інших богів).
Вони допомагають сьогоднішнім людям знайти себе, пристосуватися до життя.
Словом, все те, що було раніше (сподіваємося) – це вже в минулому.
Але пам’ятати про це, ми вважаємо, – необхідно.

Папа римський

Римську католицьку церкву очолював (і очолює зараз), як ви вже зрозуміли, папа римський.
Ця назва – “папа римський” (або просто “папа”) утворилася від грецького слова pappas – батько.
Папа римський - це головуючий римської католицької церкви та держави Ватікан. Ця посада була і є досі довічною (тобто вибраний папа залишається на цьому посту до самої своєї смерті).
Зараз Ватікан – центр католицької церкви - це невеличка держава-місто, що розташоване у межах столиці Італії – міста Рим. Площа її дуже невелика, а населення складає всього 1 тисячу чоловік (для порівняння скажемо, що населення лише одного Риму складає десь біля 3 мільйонів чоловік).
Ця міні-держава має своє правительство, гімн, прапор. Є тут і своя грошова одиниця – так звана “ватиканська ліра”, що використовується разом з італійською лірою (грошовою одиницею Італії).
Свою назву Ватикан одержав завдяки однойменному палацу-резиденції глави католицької церкви - папи римського.
Папа римський стоїть на чолі так званого папства – тобто керівництва католицької церкви.
Ця система правління склалося ще з 5 століття. Саме тоді римські єпископи (тобто вищі церковні чини), що називали себе “папи”, домоглися від римського імператора едикту (указу) про підпорядкування їм інших єпископів.
А у 8 столітті була створена так звана Папська область (тобто територія, якою могли володіти римські папи).
Папа, як ми вже сказали, залишається на своєму посту до кінця своїх дней. А на вісімнадцятий день після його смерті вибираеться новий папа.
Робить це конклав кардиналів (головних католицьких священників). Слово “конклав” означає “замкнені на ключ”. Кардіналів й дійсно запирають на ключ і не випускають доти, поки вони не виберуть нового папу.
Такий звичай.
Папа вибираеться виключно з самих кардиналів. Раніше папою міг бути лише італієць, але з 1978 року, коли римським папою став польський кардинал Кароль Войтила, що прийняв ім’я Іоанна Павла ІІ, цю посаду можуть отримати і представники інших національностей (якщо, звичайно, кардинали їх виберуть).
Папами можуть бути лише чоловіки. Але у історії був випадок, коли папою була жінка (про це ніхто не знав), яка сиділа на троні під ім’ям Іоанна УІІІ.
Все стало відомим через два роки, коли, беручи участь у одному з свят, вона несподівано для всіх, прямо на цьому святі, народила дитину.
Така була історія.
Ну от. Але продовжимо далі нашу розповідь.

Реформація

У Німеччині між тим відбувалася так звана реформація (спроба змінити західну католицьку церкву).
Все почалося з виступу у 1517 році професора Віттенбургського універститету Мартіна Лютера (1483-1546), який…
Ні, звичайно, все почалося значно раніше.
Ще мислителі епохи Відродження звали церкву змінити своє ставлення до людей та світу. А гуманісти пропонували осмислити і прийняти основні ідеї давніх греків та римлян (наприклад, ідею про те, що людина є хазяїном власної долі).
Але саму церкву це мало цікавило – вона у цей час заробляла гроші.
Втім, звинувачувати її не треба – час, як кажуть, був такий. Історія з колонізацією Америки та швидке збагачення Іспанії показали, що є й така можливість заробити. І почався “економічний бум”.
Ніколи раніше розбіжність між словами духовенства та їх діями не кидалося так у очі.
служителі церкви закликали нехтувати земними благами, і проповідували добровільні злидні. Тим часом, єпіскопи (вищі церковні керівники) та аббати (управителі монастирів) володіли величезними маєтками і вели праздне, розгульне життя.
В Римі відкрито торгували посадами єпіскопів.
Та й самі священики не відставали від своїх керівників. Вони вимагали у віруючих гроші та різноманітні піднесіння за хрещення дитини, похорони, весілля.
Але головне – з’явилися так звані індульгенції – особливі грамоти, що скріплювалися печаткою самого папи римського.
З економічної точки зору, це було чудова комерційна акція (дія). Адже індульгенції давали прощення всім, хто був готовий за це заплатити (наівть якщо перед цим ця людина вбила іншу людину).
До того ж, були індульгенції, які надавали прощення за вже звершені злочини, а були навіть й такі, які надавали прощення за злочини, які покупець тільки но збирався зробити.
Коштувало це зовсім не дорого, тому й не дивно, що до “продавців” індульгенцій йшли толпи народу.
А були серед отих “продавців” й дійсно унікальні, які, як сказали б сьогодні, творчо підходили до своєї справи.
Таким був, наприклад, Іоанн Тецель, який продавав індульгенції за різними цінами, в залежності від їх категорій.
Були в нього так звані “особисті” індульгенції – вони надавали право їх володарям викупити дев’яносто разів за рік злочини десяти чоловік за своїм вибором.
Інші надавали можливість хазяїну індульгенції звільнити з чистилища таку кількість душ, яка дорівнювалася кількості відвідань церкви на протязі двадцяти чотирьох годин між першим та другим днями серпня.
А ще за немалу суму Іоанн Тецель продавав індульгенції, які надавала право будь-якому християнину перед смерттю не тільки побачитися з богоматір’ю (матір’ю Ісуса), а й разом з нею полетіти на небо, до раю.
Ну як? Хай заздрять сучасні рекламні агенти! Ось як треба працювати!
Саме продаж індульгенцій і була тією останньою краплею, що привела до реформації. В усякому разі, саме з цього приводу і виступив професор Вітенбергського універститету Мартін Лютер, який за звичаєм того часу висловив своє засудження у 95 тезисах (тобто ствердженнях), прибивши їх до дверей місцевого собору.
Мартін Лютер стверджував, що для “спасіння” душі зовсім не обов’язково платити гроші – головне, щоб людина вірила у бога.
І, як було сказано у одному з енциклопедичних словників, це була іскра, що запалила Німеччину.
Ми з цим визначенням згодні. Адже ситуація, як кажуть, давно визріла. Міські багатії не хотіли платити величезні податки, що ними обклала їх церква, князі бажали захопити землі, що займали тоді монастирі та церкви, бідняки також не хотіли віддавати останні гроші.
Лише не доставало останнього – людини, яка б першою почала діяти. І така людина з’явилася – це й був Мартін Лютер.
Словом, все як у відомій дитячий казці про ріпку – пам’ятаєте?
Дід, баба, їхня донька, собака та кіт тягнули-тягнули ріпку і все ну аж ніяк не могли її витягнути. І раптом з’явилася миша. Посміхнулася миша, хвостиком махнула, обійняла кота за талію, всі разом потягнули – і витягнули ріпку.
Зовсім як у випадку з Мартіном Лютером (хай він простить нас за це порівняння). Втім, у житті так часто буває. І як інколи не вистачає саме такої людини-“миши”!..
Втім, продовжимо нашу розповідь.
Через рік Мартін Лютер повністю розірвав з католицькою церквою. А у 1521 році він стояв перед Вормським сеймом (зібранням німецьких князів та представників міста), на якому, нагадавши, що й папа та “батьки” церкви також не раз помилялися, заявив: “На тому стою, я не можу інакше, хай допоможе мені бог!"
Ці його слова були сприйняті всією країною як призов до дій, і вже через досить короткий час католицька церква була вигнана з Германії. Панування єпіскопів та пап закінчилося. А замість католицької церкви з’явилася нова, лютеранська, яка одержала назву, як ми вже зрозуміли, з імені Мартіна Лютера.
А трохи пізніше її стали називати ще й інакше – протестанською церквою. Сталося це у 1526 році на з’їзді князів у місті Шпаєр. Коли князі-католики виступили з вимогою засудити лютеранську церкву, у відповідь п’ять князів, прихильники лютеранства, виступили з протестом.
Саме з цього моменту і почали називати прихильників нової церкви протестантами, а саму церкву – протестанською.

Кальвінізм

Кальвінізм - напрямок протестантизму – одержав свою назву від імені свого засновника, Жана Кальвіна (1509-1564).
Жан Кальвін народився в сім'ї юриста. Він чудово знав латинську, давньогрецьку та давньоєврейську мови, читав Біблію в оригіналі.
Навчаючись спочатку у Парижі, а потім у Орлеані, Жан одержав чудову освіту. Але у 1533 році, щоб уникнути церковних переслідувань, він переїхав у швейцарське місто Женеву, де через деякий час видав свою працю “Наставляння у християнській вірі”, яка зробила його ім’я відомим.
Згодом, а саме у 1541 році, він став політичним лідером міста, під керівництвом якого Женева перетворилася на центр не лише швейцарської, а й європейської реформації.
Жан Кальвін вважав, що кожна людина повинна сумлінно працювати, не відмовляючись від будь-якої можливості заробити гроші. Якщо ж вона цією можливістю не скористається, то це буде великим гріхом.
Ці думки були дуже суттєвими для людей того часу, адже римська церква стверджувала зовсім протилежне - що головним гріхом людини є саме багатство (тим часом заробляючи величезні гроші на своїй пастві, тобто віруючих).
Таким чином, Жан Кальвін розвивав ідеї першого “батька” протестантизму Мартіна Лютера, який стверджував, що головним боргом будь-якої людини є праця. Причому боргом не перед кимось, а перед самим богом. Адже ніхто інший, як саме бог зробив людей такими, які вони є, створивши когось ковалем, когось - солдатом, а когось – навіть і королем.
Але Жан Кальвін йшов ще далі.
Кожна людина, - казав він – повинна сумлінно працювати. Тоді й бог почне їй допомагати. Адже саме для цього він і створив нас.
А у нагороду за цю працю, - продовжував далі Кальвін - чекає цю людину-праведника винагорода - багатство. А пізніше (щоправда, вже після смерті) ще одна – рай.
Так і народилася так звана “протестанська логіка”, як назвав пізніше це явище німецький економіст та соціолог 19-20 століття Макс Вебер, що привела до розвитку капіталізму, який почав розвиватися у першу чергу саме у протестантських країнах – Англії та Нідерландах.
(Цікава подробиця: вже згадуваний Макс Вебер підмітив, що майже всі найбагатіші люди планети – протестанти).
Щодо ж цих ідей, то вони, як кажуть, “впали на благодатний грунт”, і у Жана Кальвіна з’явилося більше послідовників, аніж навіть у Мартіна Лютера.
Жан Кальвін був жорстокою людиною, який відрізнявся величезною релігійною нетерпимістю. За будь-яку провину люди жорстоко каралися. Так, наприклад, за рішенням Кальвіна був страчений семирічний хлопчик, який вдарив свою матір.
Кальвіністська церква, що була створена у Женеві, почала контролювала всі сфери життя. Були заборонені танці, святкування, пісні.
Фактично це була диктатура (від латинського слова dictatura - необмежена влада) - тобто управління за допомогою насильства.
Тому дуже скоро Кальвіна почали називати “женевським папою”, а саму Женеву – “протестантським Римом”.
Жан Кальвін бажав зробити з Женеви “град Божий”, цитадель протестантизму. Тому він, зокрема, закликав строго стежити за чистотою і порядком у Женеві - вона повинна була стати ще й найчистішим містом у світі.
…Люди, які побували у сьогоднішній Женеві, розповідають, що вулиці там миють шампунем.
Цікаво, може, це вже ознака “Божого града”? Чи просто показник високого економічного рівня Швейцарії – країни, столицею якої є Женева?..

Протестантизм

Тим часом протестантизм швидко поширювався Європою, внаслідок чого католицька церква втратила свій вплив у Англії, Германії та Швейцарії, де головною релігією став протестантизм.
Деякі з правителів, щоправда, протестантами ставали з особистих причин. Так, англійському королю Генріху УІІІ, наприклад, потрібно було одержати дозвіл на розторгнення браку зі своєю дружиною Катериною Арагонською (до речі, дочкою Фердинанда Арагонського та Ізабели Кастильської).
Він попросив у папи римського дозвіл на цей розвід, а коли той йому відмовив, Генріх УІІІ розірвав усілякі відношення з католицькою церквою.
Сама ж церква спочатку не дуже серйозно віднеслася до всіх цих подій, але вже починаючи з середини 40-х років 16 століття вона перейшла у наступ.
Спочатку була реорганізована римська інквизиція, яка завзято почала діяти, спалюючи на вогнищах у Іспанії та Португалії всіх підозрюваних у протестантизмі.
Але цього було замало – ідеї реформації все одно продовжувати завойовувати все нових і нових прихильників, тому у 1537 році за підтримкою папи було створено новий католицький орден – “Товариство Ісуса” (ієзуїти), головним завданням якого стали боротьба проти реформації, а також поширення католицької віри.
У ордені панувала жорстока дисципліна, яка передбачала повне підкорення членів ордену своїм керівникам.
Засновник його - іспанський дворянин Ігнатій Лойола - так характеризував відношення між членами ордену: “ієзуїт, - казав він – повинен коритися старшому, як труп, що його можна обертати в будь-якому напрямку”.
Досягти ж своєї цілі ієзуїти намагалися, поширюючи ідеї католіцизму (впливаючи, як кажуть, на душі та думки людей), використовуючи при цьому найрізноманітніші політичні інтриги.
Таким чином, у 1545 році у відповідь на реформацію римська католицька церква розгорнула і свій рух, що отримав у історії назву контрреформації.
Крім того, були прийняті ще й деякі інші міри.
Так, розуміючи, що церковні багатства бажали б захопити королі та князі, які вважали себе реформаторами, папа римський добровільно віддав більшість своїх прибутків тим правителям, які залишилися вірними католицькій церкві.
А також, за рішенням так званого Триденського собору, було прийнято рішення про припинення продажу індульгенцій та церковних посад.
Розкол між католиками та протестантами привів до виникнення багаточисленних релігійних війн в Європі.
Гоніння як на католиків, так і на протестантів іноді приймали такий жорстокий характер, що деякі протестанти почали шукати інші місця для проживання, де б можна було відкрито сповідувати свою віру (тобто вірувати і здійснювати релігійні обряді так, як вони вважали це необхідним робити).
Так їх погляди привернув нововідкритий материк Америка, куди вони й почали масово відправлятися.
А слідом за ними відправимося туди й ми.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! По материалам hagerzak.org