тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Золото Америки

У часи перших географічних відкриттів слово "золото" злилося з поняттям "гроші".
Завдяки своїм особливостям (золото легко можна було різати, плавити, шліфувати, воно ніколи не втрачало свого блиску), цей метал дуже скоро витиснув всі інші.
Але добути золото було не так просто - багато часу треба витрачалося на його пошуки та відокремлення від інших металів.
Проте люди завжди намагалися його знайти.
Ще Христофор Колумб, відправляючись на пошуки золота, за переказами, звернувся до бога з такою молитвою:
"Всеблагий і всемогутній боже,
допоможи мені знайти золоту руду,
зглянься на мене, дай мені те,
що мені потрібно."
Сам він золота, щоправда, не одержав, але завдяки його "легкій руці" через досить короткий час у Америці оказались авантюристи всіх мастей, які кинулися сюди на пошуки цього дорогоцінного металу.
Надихалися вони розповідями Колумба про "незліченні скарби індіанців" (мешканців Америки) - так Христофор описував ці землі королю і королеві Іспанії для того, щоб підняти значимість власного відкриття.
Король та королева все зрозуміли, і у 1495 році видали указ, згідно з яким будь-який бажаючий міг відправитися у експедицію у далекі американські землі на пошуки золота.
Дві третини знайденого, щоправда, шукачі повинні були віддати до королевської скарбниці.
І почалося завоювання Америки. Іспанці захоплювали острови, будували фортеці, створювали плантації. Місцеве ж населення перетворювали на рабів.
Європейці вимагали від індіан одного - золота. Багато золота.
А для того, щоб пошуки йшли швидше, досить скоро у Америку почали ще ввозити африканських невільників - негрів. Втім, причиною цього стало ще й те, що індіанці не витримували тих нелюдських умов праці, які для них створювали європейці, і вмирали.
До речі, за 1553-1660 роки іспанцями з Америки було вивезено золота більше, аніж його було добуто у Європи за всі часи існування людської цивілізації до кінця 17 століття.
Одночасно, у 1510 році, розпочався новий етап завоювання Америки, або так званої Конкісти (з іспанської conguista - завоювання).
З вогнем і мечем, грабуючи і руйнуючи країни давніх культур, землею ацтеків - Мексикою - пройшли військові загони Кортеса, землею інків - Перу - загони Пісарро.
Одночасно, загони Ернана де Кордоби та Хуана Гріхальви висадилися на півострові Ютакан, де їх чекала несподіванка.
Замість примитивніх хатин поселенців раніше зустрінутих ними островів іспанці побачили чудові міста і храми-піраміди.
Це була цивілізація майя, найдавніша з цивілізацій Америки, про яку ми вам вже розповідали.
Тут іспанці зустріли такий запальний опір, що були змушені відступити, незважаючи на підтримку вогнем своєї корабельної артілерії. І лише після завоювання Мексики конкістадору (завойовнику) Франсиско де Монтехо за допомогою обману та прямого насильства вдалося встановити іспанське панування на Ютакані.
Але й після цього індіанці майя не покорилися і ще довго повставали проти іспанських завойовників (останнє незалежне поселення майя - Тайясаль - було захоплено лише у 1697 році).
Так європейці знищили розвинуту цивілізацію індіанців - корінних мешканців Америки.
Саме тому у 1992 році, коли весь світ святкував 500-річчя відкриття Америки, цю подію назвали "зустріччю двох цивілізації". І ці слова могли б визвати подив, якби ж то ми не знали, якою насправді високою була культура індіанців, що практично перестала існувати завдяки європецям у 15-16 століттях.

Колонізація Америки

На початку 16 століття почалася колонізація (заселення) всіх відкритих земель переселенцями з Європи.
Ще за пропозицією Христофора Колумба, перш за все відкриті острови почали заселятися засудженими злочинцями, яким вдвічі скорочували термін покарання (переселення вільних поселенців обходилася іспанській короні дуже дорого).
Звичайно, крім цих засуждених, було серед цих найперших переселенців також багато шукачів пригод та місіонерів (проповідників різних вір та релігій).
Серед найбільш відомих місіонерів, наприклад, можна назвати "батьків пілігрімів", які були родом з англійського містечка Плімут. Відправляючись у 1620 році з Європи, "батьки пілігріми" збиралися знайти місце, де можна було б спокійно, не побоючись переслідувань (як це частенько бувало у Європі), сповідувати свою віру (тобто вірити у свого бога і виконувати релігійні обряди так, як вони вважали це робити необхідним).
Таке місце вони знайшли, де й заснували поселення, що одержало назву - Колонія Плімут.
Англійці, французи, іспанці оголосили величезні території Америки своєю власністю, незважаючи на те, що на цих землях жило багаточисленне індіанське населення (до речі, свою назву - індіанці - одержали помилково; завдяки тому, що спочатку їх вважали населенням, що населяє Індію).
Колонії (поселення) європеців розширювалися, і між корінними жителями та європейськими поселенцями велися жорстокі та кровопролитні бої за право володіння землями Америки.
Втім, саме індіанці й допомогли вижити першим європейським поселенцям - адже від них європейці узнали, які з сільськогосподарськиїх культур тут краще приживаються, як їх вірно вирощувати.
Та й Європа узнала багато чого нового – адже саме тоді, у 16 столітті, з Америки були привезені картопля, помідори, перець, табак, кукурудза та шоколад.
До речі, картопля спочатку вважалася делікатесом, і тому коштувала тоді дуже дорого.
Існування ж європейців на цих територіях для індіанців закінчувалося дуже часто їх загибеллю. Адже у них не було імунитету до хвороб, мікроби яких, самі того не бажаючи, привезли переселенці з Європи. Крім того, індіанці гинули у стичках з європеціями за землю.
Але найстрашніше розпочалося у 19 столітті, у часи так званої "Золотої лихоманки", коли у Америку поринула нова навала емігрантів з Європи.
А у 1830 році американський уряд взагалі прийняв Акт про переміщення, згідно з яким всім індіанцям, що жили у східній частині Америки, довелося кинути рідні місця і переселитися у резервації (спеціальні поселення), що були розташовані далеченько від рідних міст.
Особливо постраждало при цьому плем'я чероки - багато з його представників загинуло ще у дорозі, яка пізніше була названа "тропою сліз".

Багатство Африки

Європейців та мусульман, які бували у Африці, приголомшувало багатство та розкіш деяких африканських королівств.
Багатим було, наприклад, королівство Гана (що знаходилося на теріторії нинішніх Гамбії, Гвинеї, Малі та Сенегала), яке досягло своєї могутності ще у 10 столітті.
Засноване воно було у 770 році правителем народу сонінке, королем на ім'я Магас Сіссе. Це була наймогутніша з тогочасних країн Африки, що разбогатіла на торгівлі золотом, сіллю та рабами.
Мусульманських купців та мандрівників приголомшувала її велич та багатство. Як згадують про це мусульманські джерела, перш за все викликали захоплення воїни з золотими мечами та щитами, які охороняли короля у його столиці Коумбі Салех. А ще сторожеві собаки, що були в ошийниках з чистого золота.
Але у 1070 році королівство Гана було завойоване мусульманами-берберами (їнша назва цього народу - альморавиди), які у 1100 році приєднали до своєї імперії і всю мусульманську територію Іспанії.
(Треба сказати, що мусульмани вперше з'явилися у Африці ще у 750 році, захопивши більшу частину її півночі, після чого тут швидко почав поширюватися іслам)
У 1163 році альморавідів перемогли так звані альмохади, які у свою чергу почали правити Північною Африкою та Іспанією.
До речі, рівно через десять років, а саме у 1173 році, султаном Єгипту проголосив себе Салах ад-дин - найбільший мусульманський лідер, який боровся з хрестоносцями.
Це саме під його керівництвом у 1187 році мусульмани оволоділи Єрусалімом, після чого проти них розпочався третій хрестовий похід на чолі трьох європейських монархів - Фрідріха І Барбароси, Пилипа ІІ Августа та Ричарда І Левине Серце (ми про це вже розповідали).
Після перемоги хрестоносців Салах ад-дин уклав з Ричардом Левине Серце договір, згідно з яким паломники-християни (тобто віруючі у Христа, що мандрували у Єрусалім) могли спокійно відвідувати це Святе місто.
І християни трохи заспокоїлися. В усякому разі, у відношенні Єрусаліму.
Можливо, саме тому й почали відправлятися після цього хрестоносці вже не у Палестину (на звільнення Святої Землі), а у інші краї - у Єгипет, Константинополь (тобто на захоплення нових земель)…
Між іншим, першою християнською країною на території Африки, як стверджують, була Ефіопія, що знаходилася в самому центрі мусульманської Африки - на її північному сході.
Правителем цієї країни був Іоанн Пастир - легендарний християнський правитель, з яким намагалися вступити у контакт монархи багатьох європейських держав.
Згідно з однієї з легенд, у Іоанна Пастиря було магічне дзеркало, у якому він міг бачити все, що діялося у його імперії.
У іншій легенді розповідалося, начебто у одному з царств, яким правив Іоанн, золото з-під землі для нього добували велетенські мурахи.
А ще…
Але закінчимо з королівством Гана.
У 1240 році (у час, до речі, навали монголо-татарів на Русь) королівство Гана після захоплення його королем Сундіатом Кейтом стало частиною нової імперії Малі, яка у свою чергу десь у середині 14 століття визріло до "звання" наймогутнішої країни Африки.
У свою столицю - місто Тимбукту - мусульманські каравани везли величезну кількість одежи та предметів розкошу, які тут обмінювалися на рабів, вироби зі шкіри та горіх кола, що використовувся на ті часи як наркотик.
Правитель Малі - Манса Муса - став відомим незабаром навіть у Європі. Відбулося це після того, як у 1324 році він здійснив хадж (тобто паломництво) у Мекку у супроводі 60 тисяч подорожан, на шляху роздав величезну кількість золота.
Після цієї події на географічних картах королівство Малі стало зображатися як країна, що сяє золотом.
Крім держави Малі, варто назвати ще й інші багатющі африканські країни того часу, які розташовувалися на півдні континенту - Іфу та Бенін, які також разбагатіли завдяки торгівлі.
До речі, правитель Беніна (його називали оба) жив у оточеному стінами місті, де зовсім непогано проводив час зі своїми жінками (дружинами), яких налічувалося близько ста.
У 1500 році Африка стала континентом багатьох царств та імперій.
За переказами, тут, у глибині африканського континенту, було багато могутніх царств. Але наймогутнішим серед них вважалося Сонгаї – частина імперії Малі, що відкололася від неї у 1493 році, а з часом захопила і саму імперію.
Інша африканська мусульманська імперія - Канем-Борну - розташовувалася на території сучасних держав Чад, Камерун, Нігерія, Нігер та Лівія (пік її могутності припав на 1571-1603 роки - час правління царя Ідриса Алауми).
Про іншу, християнську, імперію - Ефіопію - ми вже згадували.
Найбагатіші з цих країн торгували золотом, слоновою кісткою та рабами - товарами, які дуже цікавили торгівців з Європи.
Саме тому й рушили сюди португальці – першими з європейців.
І розпочинаючи з 1530 року почалася регулярна торгівля рабами між Африкою та Америкою.

Работоргівля

Рабів з Африки вивозили в Європу ще в античні часи. Під час арабських завоювань работоргівля широко поширилася в Африці.
Масова ж торгівля неграми-рабами у 16-17 століттях почалася зі схвалення вже згадуваного нами португальського принца Генріха.
Втім, Африка мала довгу історію рабства, хоча такого широкого поширення воно ще не набувало. Тим більше, що раніше у Африці рабами ставали найчастіше злочинці або полонені та представники покорених народів.
Але все змінилося, коли береги Африки почали відвідувати європейці.
Отже, першими з Африці вивозити чорношкірих рабів почали португальці. Вже після перших плавань великим центром работоргівлі стали португальські колонії у Конго.
Спочатку, щоправда (і ми про це вже розповідали), європеці звертали у рабство американських індіанців, але вони тисячами вмирали від голоду, хвороб та рабських умов. Тому дуже скоро європейці почали шукати дешеву робочу силу, як кажуть, “на стороні”.
Погляд впав на Африку, і скоро "мисливство за людьми" стала “на потік”.
Багатьма християнськими державами работоргівля засуджувалася, але насправді на неї дивилися крізь пальці.
Полонених, прикутих одне до одного цепами, гнали з внутрішніх районів Африки, привозили на Карибські острови, у Південну Америку або північноамериканські колонії, де їх продавали на спеціальних торгах - аукціонах.
Одним з таких місць був так званий Невільничий берег на узбережжі Гвінейської затоці у Африці, між устями рік Нігер та Вольта, який у 16-18 століттях був одним з найголовніших районів работоргівлі у Африці.
Для перевезення через океан людей грузили у трюми кораблів і в моторошних умовах, без повітря та світла, вони там знаходилися майже вісім тижнів (два місяці). Прикуті люди сиділи так тісно, що не могли навіть ворухнутися. Крім того, невільникам майже не давали ані їжі, ані води.
Під час шляху через океан вмирав кожний третій невільник.
Та й у Америці рабів чекала каторжна праця на плантаціях, де вижити також було дуже важко. За малий проступок рабів били кнутом або палками. Дуже рідко хто витримував тут більше десяти років, і майже ніхто не повернувся додому.
За триста років - з 15 століття до 1867 року -, коли ця практика за рішенням всіх світових держав була рішуче припинена, в американські колонії було вивезено не менше, аніж 7 мільйонів африканців, в основному з Західної Африки.

Виникнення козацтва

Ох, історія, історія!.. Якою жахливою іноді ти буваєш!..
Але як у історії все тісно переплетено!
Ось, наприклад, чи знаєте ви, що завдяки росту цін на товари у Європі виникло українське козацтво?
Не вірите?
Тоді почитайте наступну нашу історію.
Починається вона у часи великих географічних відкриттів. Річ у тому, що внаслідок цих подій у Європі виникла так звана "революція цін".
Цей термін - "революція цін" - вживають, характерізучи період, коли за рахунок різкого збільшення видобутку золота або інших дорогоцінних металів (срібла та інших) різко зростають ціни на різноманітні товари (в першу чергу, харчові - тобто хліб, молоко, м'ясо та інші).
Таких періодів у історії людства останнього часу було два: перший відбувся у часи великих географічних відкриттів, другий - під час так званої "Золотої лихоманки" - у середині 19 століття, коли були відкриті родовища золота в Каліфорнії та Австралії).
Зараз спробуємо пояснити, що це означає. Візьмемо для приклада країни Європи 16 століття.
У ті часи з Америки до Європи було завезено близько 181 тонн золота та 16 тон срібла - величезна сума. Саме це й стало причиною стрімкого здешевлення золотих та срібних грошей, а отже, і відповідного зростання цін на різноманітні товари, що, у свою чергу, зумовило значне зростання вартості життя (тобто людям почало елементарно не вистачати на своє життя грошей).
Ціни на товари виросли у 5-7 разів.
Зросли ціни і на сільськогосподарську продукцію, внаслідок чого цим стало вигідно займатися (адже за ту ж роботу у нові часи стали платити більше).
Виник так званий "Великий зерновий бум", тобто окремі землевласники (а також країни) почали продавати свою сільськогосподарську продукцію країнам Західної Європи..
Так було, наприклад, з Польщею (яка мала на той час назву Річ Посполитая), що почала продавати Західній Європі все більше свого зерна.
Щоб більше заробляти, треба працювати швидше та ефективніше - це закон ринку.
Феодали цього, звісно, ще не знали (бо не було тоді ще ніякої економіки - науки про гроші).
Але, напевно, інтуїтивно це почували, тому що почали перетворювати свої володіння на господарства, які були націлені на ринок (ці господарства називали фільварками).
У склад Річі Посполитої на той час входила і Україна, яка завжди славилася своїми плодючими землями (тобто землями, принадними для вирощування сільськогосподарських культур).
Але на відміну від Польщі, де фільваркове господарство швидко виростало, в Україні це відбувалося значно повільніше. І знаєте, чому?
Річ у тому, що найбільш плодючі українські землі розташовувалися тоді на території так званого "Дикого поля" - так називали землі, де "гуляли" загони озброєних кочовиків-татар, які вбивали старих і немічних, а інших гнали у полон і продавали у рабство.
Найближчий невільничий рінок тоді розташовувався не так вже й далеко - у кримському порту Кафі (нинішнє місто Феодосія).
За один такий "наскок" татари брали у полон до 3 тисяч чоловік, хоча інколи ця цифра досягала і 30 тисяч.
Колись, під час Київської русі, ці місця від кочовиків захищала ціла мережа укріплень. Але монголо-татарська навала їх повністю знищила.
Ці плодючі українські землі, як ми вже казали, на той час входили у склад Польщі (Річі Посполитої).
Розуміючи, як вигідно для Польщі, щоб землі ці якнайшвидше заселялися і приносили прибуток, полькі магнати (багатії), які володіли цими землями, почали "заманювати" туди селян, заохочуючи їх на це рішення можливістю мати свої, власні, поселення (так звані слободи), звільнені від сплати будь-яких повинностей та оброків (грошей чи товарів, які селяни виплачували за користування землею).
Втім, і самі селяни були не проти переселення, тому що, як ми вже казали, дуже плодючими були ті землі.
До того ж, дехто просто тікав від своїх панів, шукаючи тут свого щастя.
Через два-три покоління вони ставали людьми зовсім іншого гатунку - адже, навіть змушені орати з мушкетом напоготові на випадок татарського наскоку, люди розвивали військову майстерність, не властиву західним мешканцям.
Саме тому тут і виникли через деякий час козаки, яких пізніше почали вважати найкращими вояками у Європі. Навіть відомий всім кардинал Рішельє розумів це, і тому запросив їх на допомогу у часи так званої тридцятилітньої війни (про це мова ще буде далі).
Так зростання цін у Європі вплинуло на виникнення козацтва в Україні.
Втім, звичайно, не одна ця причина привела до цього. Але про інші ми з вами якось іншого разу поговоримо, добре?

Козаки - не розбійники

До речі, чудова нагода розповісти і про козаків також. Ви не проти? Тоді слово про них, про рідних.
Тюрське за походження слово "козак" означає вільних, незалежних від пана людей, які не мали чітко визначеного місця в суспільстві і населяли безлюдні райони.
Такими вони й були, оті хлопці-козаки.
До речі, слід розділяти українських козаків від російських (російською звучить як "казак").
Українські козаки жили на Придніпров'ї. Центром ж російського козацтва стало узбережжя ріки Дон.
Крім вільних, були й так звані служиві ("реєстрові") козаки. Українські, наприклад, "реєстрові" козаки перебували на службі у Польсько-Литовській державі і одержували за це платню.
Так само обстояла справа і з російськими служивими казаками (міськими, полковими та сторожовими), які використовувалися для захисту окремих районів та міст, одержуючи за цю платню і землі в довічне володіння.
Українські козаки з'явилися вперше у 1480 році, але чисельність їх почала рости починаючи з середини 16 століття.
Хоч до козацьких лав вливалися люди різних національностей - поляків, росіян, білорусів, молдаван та навіть татар, все ж основну їх масу козаків Придніпров'я складали українці (російські казаки, як ми вже сказали, зібралися далі, на річці Дон).
Основним господарським заняттям вільних козаків були полювання, рибальство, тваринництво.
Величезне значення для козаків грала війна: Та вони й знаходилися постійно в умовах війни з войовничими кочовими сусідами.
Українських козаків організовували магнати. Серед найбільш відомих можна назвати Дмитра Вишневецького (?-1563), київського старосту, який у 1553-1554 році зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на віддаленому, стратегічно розташованому за дніпровськими порогами острові Мала Хортиця форт, з якого почалася Запорізська Січ - як кажуть, колиска українського козацтва.
Кожен християнин чоловік незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці і приєднатися до козацького братства.Точно так, за бажанням, міг він його і покинути.
Жінок та дітей сюди не приймали, вважаючи, що вони в степу будуть зайвими.
Усі козаки мали рівні права і могли брати участь у досить бурхливих зборах (радах), у яких найчастіше перемагали ті, хто більше кричав. На цих стихійних зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків - гетьмана чи отамана, осавулів, обозного та суддю.
Головна ж виконавча влада належала щорічно змінюваному кошовому (у російських казаків - військовому) отаману. На час військових дій обирався похідний отаман, якому треба було підкорятися без зайвих слів.
Спочатку козаки сприймалися як звичайні розбійники та покидьки суспільства, але згодом їх образ у очах населення почав різко змінюватися. Річ у тому, що козаки все частіше нападали на татар та оттоманських турків, від яких страдали не тільки українці.
Вся Європа 16 століття тремтіла перед турками - адже у 1529 році спустошили Угорщину і мало не захопили Відень. Велика частина Східної Європи лишалася під прямою загрозою татарських наскоків, тому кожен, хто насмілювався дати відсіч "бусурманам", як називали тоді татар українці, викликала тоді не тільки повагу серед земляків, а й славу за кордоном.
Втім, козаки мали перш за все чисто практичні цілі: захистити свої землі від татар і відтіснити їх якомога далі. Захопленою ж у оттоманських містах здобиччю вони примножували свої прибутки.
Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 роками. Так, наприклад, у 1615 році вони здійснили зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок (козацьких човнів) на очах у султана та його 30-тисячного війська проникли у Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли.
А у 1616 році козаки захопили Кафу - ринок рабів у Криму - і звільнили тисячі невільників.
Козаків у своїх "розборках" часто використовували і європейські монархи та знатні особи.
Так, наприклад, відомий всім французський кардинал Рішельє для забезпечення переваги у так званій Тридцятирічній війні 1618-1648 років вирішив взяти на службу загони українських козаків, про яких було відомо далеко за межами України.
І досить скоро уряд Франції через свого посла у Варшаві де Брежі найняв на службу десь 2,5 тисячі козаків на чолі з полковником Богданом Хмельницьким, мужність яких у облозі захопленої іспанцями фортеці Дюнкерк на березі Ла-Маншу допомогла її захопити.
Ось такі вони були, запорожські козаки, про яких ми ще будемо згадувати.
Ну от. А зараз розповідь про їх супротивника - Оттоманську (або як її ще називають - Османську) імперію.

Оттоманська імперія

Оттоманська імперія склалася у 15-16 столітті. Але початком її золотого віку можна вважати 1452 рік, коли турки захопили місто Константинополь, яке вони перейменували у Стамбул.
Саме Стамбул став центром імперії, яка у період своєї найвищої могутності простиралась від Алжира до Аравії та від Єгипту до Угорщини.
Більшість територій Оттоманської імперії була приєднана до Оттоманської імперії завдяки війнам, які вів султан (правитель) Сулейман І (1495-1566).
Це була дуже честолюбна людина, яка стверджувала, що хоче, як Олександр Македонський, підкорити весь світ.
Війська Сулеймана вторглися у Персію (територія нинішнього Ірану), захопили Багдад, острів Родос і у 1526 році отримали перемогу над військами угорців.
А у 1529 році турецька армія навіть стояла під стінами австрійського міста Відень. Здавалося, турки ось-ось увірвуться на територію Європи – адже їх війська вдесятеро перевищували сили захисників – і почнеться навала, якої європейці не знали з часів гуннів.
Але допомогли війська польського короля (серед яких, до речі, були й українські козаки). Туркам довелося відступити.
Після поразки під Віднем турки стали вважати найголовнішим своїм ворогом Австрію, використовуючи у боротьбі з нею будь-які засоби.
У Європі султан став відомим под ім’ям Сулеймана Пишного. Піддані ж називали його інакше – Сулейман Законодатель.
Річ у тому, що султан, який багато уваги приділяв розвитку своєї держави, впорядкував законодавство імперії, головною особливістю якого був поділ мешканців Оттоманської імперії на дві основні групи – мусульман та немусульман.
Сулейман також багато уваги приділяв і розвитку культури.
До речі, як стверджують сучасники, величезний вплив на нього справляла його дружина Роксолана (як вважається, українка, що була захоплена у полон татарами).
Сулейман І загинув у 1566 році під час облоги фортеці в Угорщині. А у 1571 році об'єднані війська так званої Ліги християнських держав (у склад якої входили Іспанія, Флоренція та папство) нанесли важливу поразку туркам при Лепанто (Корінфський залів на території Греції), що назавжди вирішило проблему постійної загрози Європі з боку турок.
Після цього в Оттоманській імперії почався тривалий період занепаду.
А у 1600 році почався її “закат”. Втім, остаточно розвалилася Оттоманська імперія лише після поразки у першій світовій війні 1914 року.
Але досить про неї. Повертаємося знову у Європу, де нас чекає розповідь про так звану аграрну революцію.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! Строительство свайного фундамента под дом цены. . Купить туры на кипр www.tui.ru.