тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Франція

А зараз перенесемося у Францію 16 століття, яка на той час була найбільш населеною країною Європи.
Правив країною король, який вів свою політику, ані з ким не радячись і нікого навіть і не думаючи питати про те, що ж йому робити далі.
Тобто, як ви вже, мабуть, зрозуміли, монархія у Франції поступово зі станової (нагадаємо: це коли, крім короля, на чолі країни стоїть ще якась правляча установа, у склад якої входять представники різних груп, тобто станів) ставала абсолютною (тобто коли влада короля ніким і нічим не обмежена).
Так і було. Адже якщо раніше разом з королем країною правили так звані Генеральні штати, у які як раз і входили оці стани (представники різних груп населення), то вже починаючи з кінця 15 століття король Людовік ХІІ почав одноосібно керувати країною, навіть і не думаючи аніякі там Генеральні штати збирати.
Його наступник - Франциск І (про якого ми вже згадували у зв'язку з Італійськими війнами), ще більше посилив свою владу.
Він навіть зумів підкорити собі католицьку церкву, домовившись з папою римським Левом Х про те, що сам буде призначати на всі головні церковні посади тих, кого захоче.
Владу ж свою він здійснював, спираючись на величезну кількість чиновників, зокрема, на так звану Королівську раду, яка готувала його укази та постанови, а також вирішувала найважливіші судові справи.
Якщо підготовлений радою проект чи постанова влаштовували Франциска І, то він писав лише "Така моя добра воля".
Спирався король також і на так званих дворян.
Дворяни у Франції були найбагатшою, найвпливовішою та найпривілійованішою частиною населення.
Тому, зрозуміло, що вони зовсім і не бажали ніякої незалежності від короля, як це було у деяких інших країнах тогочасної Європи.
Французських дворян цілком влаштовували "зарплата", яку їм платив король, багаточисленні привілеї та величезні пенсії.
Втім, французське дворянство тих часів розподілялося на дві категорії - "дворянство шпаги" та "людей мантії".
Різниця між цими двома групами була досить суттєва.
До "дворянства шпаги" належали феодали (найчастіше поміщики), володарі земель, які (землі) раніше досить добре їх забезпечували.
Але "революція цін" призвела до того, що їх прибутки від своїх селянських господарств майже зникли. Тому, щоб якось існувати далі, вони наймалися на службу у армії (саме тому вони й одержали таку назву - "дворянство шпаги").
"Людьми мантії" ж в основному були так звані буржуа (від - городяни), які швидко наростили свій капітал, найчастіше за рахунок торгівлі.
Вкладаючи свої гроші у розвиток промисловості, яка тоді почала зростати, а саме у так звані мануфактури (про них ми вам вже трохи розповідали), вони багатіли ще більше.
Водночас, "дворяни шпаги", хоча й не мало таких великих грошей, які мали "люди мантії", володіли реальною владою у країни.
"Люди мантії" ж найчастіше такої влади не мали, тому намагалися потрапити у керівні органи влади країни, купуючи собі державні посади (які продавав сам король, заробляючи і собі таким чином "невеличкі гроші").
Тим часом у Франції, як і у інших країнах Європи, почали поширюватися ідеї реформації.
Почалося це ще у 20-ті роки 16 століття, коли у країні з'явилися перші переселенці з Німеччини - послідовники Мартіна Лютера та Жана Кальвіна.
Втім, більшість населення країни кальвінізм не підтримувала, залишаючись прихильниками католицизму. Причина цього була проста - адже, як ми вже розповідали, у Франції католицька церква підкорялася королю, а не папі римському, як це було у Германії або Іспанії, тому з нею, як кажуть, можна було існувати.
Не було такої інквізиції, як у інших країнах. Та й взагалі, була вона (якщо можна так висловитися) більш доброзичливою до людей.
Ну от. Спочатку король Франції Франциск І цим ідеям не дуже перешкоджав поширюватися - адже під час Італійських війн він вміло використовував німецьких князів-простестантів.
Але у середині 30-х років він вирішив, що з нього досить, і почав переслідувати гугенотів (протестантів у Франції називали саме так - гугенотами).
Для боротьби з ними він навіть створив так звану "Вогняну палату", яка займалася тим, що відшукувала протестантів і, як водилося на ті часи, спалювала їх (за перші три роки, до речі, ця палата спалила 500 гугенотів).
Але ці заходи вже не могли зупинити поширення реформаційних ідей. Кількість протестантів зростала, виникали проблеми, конфлікти, і досить скоро між католиками та протестантами розпочалися так звані релігійні війни.
Цікаво, що більшість дворян найчастіше виступало на боці протестантів, сподіваючись у випадку їх перемоги захопити землі, що належали католицькій церкві.
Інші ж - ті, хто залишався вірними королю і церкві, сподівались у свою чергу на те, що у випадку перемоги над гугенотами зуміють заволодіти землями протестантів.
На чолі гугенотів стояли принци з родини Бурбонів, прихільників ж католіцизму очолювала родина герцогів Гізів.
Початком війни можна вважати березень 1563 року, коли герцог Гіз зі своєю "католицькою братією" напав на гугенотів, які відправляли богослужіння і вбив 23 чоловіки (ще майже 200 чоловік було поранено).
Так і розпочалася ця війна.
Втім, перші десять років не були особливо жорстокими. Так, вбивали одне одного потрохи, як кажуть, намагаючись одночасно захопити короля Карла ІХ (який замінив на королывському троны Франциска І), щоб підкорити його своєму впливові.
Але цього не допускала мати короля, Катерина Медичі, яка вміло маневрувала між католицькими та гугенотськими лідерами, не зупиняючись, як і годиться королівській особі, перед вбивствами та отруєнням окремих ворогів.
А потім взагалі начебто війна завершилася.
Був навіть підписаний так званий Сен-Жерменський договір, згідно якого гугеноти одержували часткову свободу, їм передавався ряд фортець, а французський адмірал Коліньї, який з 1569 року став главою гугенотів, навіть ввійшов у склад королівської ради.
На знак примирення король та його мати Катерина Медичі запропонували одружити одного з вождів гугенотів Генріха Наварського з сестрою короля Маргаритою Валуа.
Весілля було назначено на 18 серпня 1574 року.
А 24 серпня 1574 року, в ніч, яка розпочалася після дня святого Варфоломея, величезну кількість гугенотів було вбито.
Ця подія ввійшла у історію як Варфоломеївська ніч.

Варфоломіївська ніч

Боже, а так все чудово розпочиналося!
На весілля Генриха Наварського з Маргаритою Валуа, яке повинно було відбутися у Парижі, з'їхалися всі найвідоміші діячі гугенотів, а також сотні середніх і дрібних дворян - протестантів та католиків.
Такої кількості знатних гостей давно не знав католицький Париж.
Тим часом містом почали поширюватися слухи про якусь змову, що її затіяли гугеноти, а також про їх плани зруйнування католицького міста (вважають, що ці слухи поширювали не хто інші, як король зі своєю матусею, Катериною Медичі).
Католицькі проповідники називали це весілля ”протиприродним”. Вони називали гугенотів слугами диавола, додаючи, що бог за це покарає Париж.
І 22 серпня на адмірала Колиньи був зроблений замах. Сліди злочину вказували на причетність до цієї справи герцога Генріха Гиза, надзвичайно популярного в парижан, які бачили в ньому захисника справжньої віри – католіцизму.
За законами тодішньої честі, герцог Гиз повинен був помститися Коліньї за свого батька, що був вбитий гугенотами у 1563 році.
Пораненого адмірала відвідали король Карл IX зі своєю матусею, виражаючи своє співчуття жертві нападу. Але вожді гугенотів вимагали від короля зразкового покарання Гиза.
Почалися заклики з обох боків (як з боку католиків, так і з боку протестантів) до нової війни. Деякі дворяни почали кидати Париж.
Катерині Медичі вдалося переконати короля у тому, що для уникнення цієї війни треба усунути деяких найбільш впливових гугенотів. Часом для проведення цього масового вбивства було назначена ніч на 24 серпня.
Хто з гостей та хазяїв столиці спав у цю ніч, ми не знаємо. Але відомо одне: між двома та чотирма годинами ранку раптом закалатав дзвін на Сен-Жерменській дзвіниці, який підтримали всі церкви католицького Парижу.
Це й був сигнал для початку масової різанини гугенотів.
І вона розпочалася. У будинки гугенотів, які заздалегідь були помічені білими хрестами, вривалися католики і, не жаліючи нікого, ані дітей, ані жінок, вбивали всіх, хто там знаходився.
Тільки тим, хто оселився в передмісті Парижу під назвою Сен-Жермен-де-Пре, вдалося спастись, незважаючи на те, що герцог Гиз переслідував їх кілька годин.
Адмірала Коліньї було вбито, інших же керівників гугенотів змусили прийняти католицьку віру.
Вбивали не тільки дворян, що приїхав, а й місцевих жителів, яких підозрювали у симпатіях до гугенотів.
Цілий тиждень у місті панувало дике насильство. Король намагався навести порядок, але від цього нічого не вийшло – солдати та міська міліція взяли участь у погромах, вбиваючи і грабуючи навіть тих, кого король брав під захист.
Вбивства гугенотів відбулися також і у інших містах Франції. Загальна кількість зарізаних та заколотих за два тижні гугенотів, як стверджують, складала біля 30 тисяч чоловік (тільки в Парижі загинуло не менше 2 тисяч чоловік).
Так закінчилося це “весілля”.

Генріх ІV Наварський

У відповідь на ці події гугеноти створили у 1576 році на півдні Франції справжню гугенотську державу - Конфедерацію, яку очолив невдалий "наречений" - Генріх Наварський (1553-1610).
У свою чергу католиками була створена так звана Ліга - федерація (об'єднання) католицьких міст, на чолі якої став герцог Гіз.
Обидві частини Франції - гугенотський південь та католицька північ - почали боротьбу між собою, виступаючи одночасно і проти нового короля Генріха ІІ, який заступив Карла ІХ.
Генріх ІІ виявився бездарним королем, не здатним контролювати ситуацію, і Франція поринула у пору військових дій.
Герцог Гіз почав вимагати від Генріха ІІ відмовити Генріху Наварському у можливому праві наслідування престолу після його смерті (у Генріха ІІ не було дітей, а отже, і спадкоємців-претендентів на престол).
Тоді король розпустив Лігу і ввів у Париж війська. У свою чергу герцог Гіз підняв у Парижі повстання проти короля, яке почало успішно розвиватися. Коли повстанці взяли в облогу місто, король втік з Парижу до Генріха Наварського, і за його допомогою відвоював Париж.
Але невдовзі загинув від ножа фанатика-католика.
В країні почалося безладдя. Виникли селянські повстання. До того ж, стала можливою загроза іноземної оккупації.
Тоді налякане дворянство та буржуазія запропонували Генріху Наварському стати королем. За однією лише умовою - щоб той перейшов у католіцизм.
Недовго роздумуючи, Наварський вигукнув слова, які ще тоді стали крилатими.
"Що ж, - сказав він - Париж вартий меси" (месою називали тоді католицьку церковну службу).
Так Гнріх Наварський став королем Франції.
До речі, пізніше Наварський ще декілька разів змінював свої релігійні уподобання - від католика до протестанта і навпаки - коли це йому було вигідно.
Втім, перше, що він зробив, ставши королем - видав так званий Нантський едикт (розпорядження, указ), згідно з яким католицизм залишався головною релігією країни, але гугеноти отримували дозвіл вільно збиратися та сповідувати свою віру всюди, де вони захочуть, крім Парижу.
Крім того, гугеноти отримували право займати будь-які посади у країні, і, як гарантію здійснення цієї угоди, зберігати на півдні країни 200 фортець з гарнізонами та 25-тисячну армію.
Так почав свою діяльність новий король, якого французи назвали "добрим королем".
Річ у тому, що Генріх ІУ (Наварський) навів у країні порядок, підняв економіку, значно зменшив податки, вважаючи, як він висловився, що добробут у країні починається тоді, коли в кожного селянина в неділю у горщику вариться курка.
Наварський спрямував свої зусилля на розвиток торгівлі з іншими країнами.
Почалася колонізація американських земель, що належали Франції - земель Канади, назва якої, до речі, виникла від назви індіанців-мисливців, яких так називали місцеві жителі.
Генріх Наварський намагався також протидіяти спробам іспанського короля Пилипа ІІ придушити реформацію.
Але 14 травня 1610 року він був вбитий фанатичним католиком на ім'я Франсуа Равальяк.

Рішельє

Королем Франції став Людовик ХІІІ.
Це була дуже нерішуча людина, тому замість Людовика фактично правив його перший міністр, ім'я якого добре відомо всім.
Так так, це був саме він - відомий всім кардинал (один з найголовніших керівників католицької церкви), злий та підступний Рішельє, як його описав у своєму романі “Три мушкетери” відомий французський письменник 19 століття Олександр Дюма.
Той, з ким враждували легендарні мушкетери.
А ось цікаво, чи й дійсно він був таким?
Рішельє (1585-1642) розпочав свою кар’єру як порадник матері короля - Марії Медичі, а вже у 1629 році він став першим міністром при дворі короля Людовика ХІІІ.
Підкоривши собі безвольного короля, Рішельє разом з тим все робив для того, щоб королівська влада у Франції стала безмежною.
Саме тому й з’явилися у нього перші вороги – люди, які почували себе у Франції занадто незалежними.
У першу чергу це були, звичайно, дворяни та гугеноти.
Дворянами були, як ми вже казали, багатії. Вони мали величезні маєтки та замки, а до того ж, частенько ще й володіли величезною владою.
І ось для того, щоб підкорити їх та показати, хто, як кажуть, у країні хазяїн, й почав Рішельє проводити свою політику.
Почнемо з того, що Рішельє створив систему так званого інтенданства.
Інтендантами називали представників кардинала, що роз’їжджали країною, виконуючи його різноманітні доручення.
Ставали ними, зазвичай, люди не дуже високого походження. І робилося це навмисно.
Адже у звичайних умовах знать – тобто герцоги або князі – зустрівши таку людину, навіть й розмовляти б з нею не стали. А ось коли вона приходила як представник всесильного кардиналу – то це була вже, як кажуть, зовсім інша справа.
Доводилося не тільки послухати інтенданта, а й можливо, навіть чаєм його напоїти.
Втім, з приводу чаю це ми вже вам трошки, напевно, прибрехали.
До речі, чи знаєте ви, що з’явився чай у Європі лише у…
Втім, про це трохи далі.
Ну от. Таким чином, Рішельє намагався принизити дворян, постійно надаючи їм зрозуміти, що все у цій країні залежить від короля. А ще від нього, кардинала.
Крім того, Рішельє заборонив дуелі.
Адже у ті часи будь-який спір вирішувався просто. Хтось когось скривдив – і все, ніяких розмов. Призначався день, відбувалася дуель і той, хто залишався живим, той й вважався правим.
Це, звичайно, кардиналу також не подобалося.
По-перше, тому, що часто обидва дуелянта позбавляли себе життя (у той час, – міркував кардинал – як вони могли послужити короні, загинувши, наприклад, на полях тих же боїв).
А по-друге, таким чином дворяни показували, що в них є своє, особисте життя, яке ніхто не може контролювати – ані бог, як кажуть, ані цар, ані герой.
Ось саме тому й карав Рішельє дуелянтів дуже суворо – він хотів, щоб всі зрозуміли: якщо хтось когось скривдив, треба звертатися до держави.
Держава сама розбереться, хто правий, а хто ні.
Втім, повністю викоренити дуелі Рішельє все ж так і не зміг.
Були ще й інші вороги у кардинала.
Так, він припинив дію Генеральних штатів, які за Генріха Наварського знову почалися скликатися, а також обмежив права найвищого державного трибуналу - Паризського парламенту.
Адже ці організації також обмежували владу короля!
Ще серед ворогів кардинала були гугеноти.
Але причини цієї ворожості були не релігійні, як можна було б припустити (адже Рішельє був кардиналом – тобто займав одну з найголовніших посад католицької церкви).
Ні. Причини були все ті ж – незалежність гугенотів.
Мали вони на той час свої, власні військо, суд та фортеці. Та й вірили вони так, як бажали, а не як годилося.
Недобре це. – так вважав кардинал.
Ось і вирішив Рішельє трохи їх приструнити.
Саме задля цього він й розпочав у 1629 році війну проти гугенотів, що тривала 8 років і завершилася повною перемогою королівської армії.
А за рік до цього пав форт Ла-Рошель - головний оплот протестантів на Атлантичному узбережжі.
Втім, проти самої віри гугенотів – протестантизму - Рішельє нічого не мав (інтереси країни для нього були значно важливішими релігійних уподобань).
Тому вже після перемоги у 1629 році Людовик ХІІІ підписав так званий "Едикт милості", згідно з яким гугенотам сповідувати віру все ж дозволялося, а ось мати гарнізони та фортеці заборонялося.
За Рішельє Франція почала будувати свій флот, що підсилило позиції Франції на море і допомогло налагодити торгівельні зв’язки з іншими країнами.
До речі, у Європі для Рішельє головним ворогом була Іспанія, тому Рішельє підтримував її ворогів - протестанських князів, а також Голандію, Данію та Швецію.
Рішельє сприяв розвитку культури, протегував (тобто створював сприятливі умови) художникам та літераторам, сприяючи розквіту французького класицизму.
До речі, за його підтримкою була заснована Французька Академія, а також створена перша французська газета – “Газетт”.
Сам кардинал писав до цієї газети статті, а газета вихваляла успіхи його політики.
Втім, одночасно, Рішельє знову збільшив податки, що призвело до виникнення багатьох повстань.
А, між іншим, чи знаєте ви, що саме завдяки Рішельє наші звичайні столові ножі почали мати закруглені кінці?
Ні? Тоді розповімо і це.
Сталося це так. Одного разу за обідом кардинал помітив, що один з гостей колупає в зубах кінчиком ножа.
На другий же день Рішельє наказав своєму мажордому (тобто дворецькому – домоправителю) відпилити гострі кінці у всіх столових ножів та закруглити їх.
Саме з тих пір столові ножі й почали мати такі закруглені кінці.
Словом, ось таким був кардинал Рішельє, завдяки якому влада короля у Франції ще більше зміцнилася.
Яким же він був?
Ми не знаємо. Але, напевно, для свого часу це була досить прогресивна людина.

Людовик ХІV

А чи знаєте ви, скільки у Франції було Людовиків (французською це ім'я звучить як Луї)?
Цілих вісімнадцять. Першим, до речі, був син Карла Великого (ми про нього вже розповідали) - французський імператор Людовик І.
Але найзнаменитішим з них, мабуть, є Людовик ХІV (1638-1715), який, до речі, і на троні сидів довше за всіх монархів - 72 роки.
Сталося це тому, що королем Людовик ХІУ став вже у п'ятирічному віці. Саме тоді - у 1643 році - помер його батько, Людовик ХІІІ.
Правити у такому віці Людовик ХІV, звичайно, ще не міг, тому замість нього керувала країною його мати - Анна Австрійська.
Ще тоді виникли розбіжності між нею та так званим дворянським зібранням - керівним органом, членами якого були дворяни.
Податки у країні тоді були величезні, і у 1648 році виникло повстання, внаслідок чого все королівське сімейство разом з десятирічним королем повинно було спішно тікати з Парижу.
Повернувся Людовик ХІУ у столицю лише у 1661 році. І відразу ж розпустив дворянське зібрання, після чого сам став правити Францією.
Він підібрав собі радників, з якими кожного ранку зустрічався.
Головним ж його радником став Жан Кольбен, керівник фінансами, з діяльністю якого були пов'язані перші економічні успіхи короля.
Кольбер розвивав промисловість, підтримував торгівлю, будував дороги, мости та канали. Він ввів нові, розумні податки.
Словом, Жан Кольбер все зробив для того, щоб Франція, і до того часу одна з найбагатіших країн Європи, стала ще багатшою.
Але цього не відбулося.
І винен у цьому був сам Людовик ХІV.
Адже Людовик, який вважався наймогутнішим з правителів Європи 17 століття, не звертав уваги на таку дрібницю, як гроші.
Величезні суми він витрачав на війну. Король-Сонце, як його називали, збирався значно розширити свої володіння за рахунок сусідніх держав, тому збільшив чисельність своєї армії.
За 54 роки правління Людовика ХІV Франція впродовж 33 років вела війни.
Крім того, величезні суми Людовик витрачав на спорудження свого палацу у Версалі.
Витрачати гроші Франції, втім, допомагала Людовику ХІV і його дружина - Марія-Антуанетта, яка, незважаючи на кризу, що охопила країну, влаштовувала багаточисленні пишні бали, купила для себе за шалені гроші палац у Сен-Клу та замок Рамбуйє.
І скоро сталося так, що витрати країни (тобто гроші, що витрачалися) почали перевищувати доходи (гроші, що зароблялися).
У країні виник збиток - так званий бюджетний дефіцит (від латинського слова deficit - нестача).
Тобто не стало в країні грошей.
Так, самі про те не підозріюючи, король та королева прискорили економічний крах своєї країни.
І у 1715 році, коли Людовик ХІV помер, Франція, хоча й залишалася все ще могутньою країною, але її економіка була значно послаблена.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! Зубр ЗУШМ-125-950 - Bolgarki.com . Подробная информация Капитель Групп - деревянные лестницы у нас на сайте.