тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Англія

А зараз подивимося ще на одну країну – Англію.
На початку 16 століття Англія була зовсім невеличкою країною, більшість мешканців якої складали селяни. Тому зрозуміло, що “революція цін” (ми вам про неї вже розповідали), яка привела до підвищення цін майже на всі товари, особливо на сільськогосподарську продукцію, стала для Англії справжнім потрясінням.
Кількість роботи в країні значно зменшилася, тому з’явилася величезна кількість жебраків (їх на початку століття в Англії налічувалося майже 50 тисяч).
Король Генріх УІІІ почав видавати закони, що були направлені проти жебрацтва. Так, наприклад, збирати милостиню дозволялося тепер тільки хворим та немічним – тих же, хто ще міг працювати, били батогом і повертали додому. Якщо цю людину затримували вдруге – знову били та відрізали половину вуха, якщо втретє – страчували як злочинця.
Наступний король Едуард УІ ще більше посилив ці міри – згідно з новими законами, той, хто не працював, віддавався у рабство до того, хто на нього доніс.
Таким своєрідним чином англійські королі боролися з кризою, яка того часу охопила Англію. До речі, ці закони ввійшли у історію під назвою “криваве законодавство”.
Але саме тоді, на початку 16 століття, почався і швидкий ріст Англії як держави. Річ у тому, що країна виявилася розташованою на перехресті торгівельних шляхів між Європою та Америкою, внаслідок чого почала розвиватися торгівля та промисловість.
Особливо швидкий розвиток отримала зовнішня торгівля (тобто торгівля з іншими країнами). Виникла велика кількість купців, які почали заробляти на цьому великі гроші.
Але зовнішня торгівля на ті часи була справою небезпечною (адже доводилося мандрувати морями та океанами, де купецькі кораблі могли чекати пірати), тому купці почали об’єднуватися.
Ці об’єднання почали називати акціонерними компаніями – тому що купці об’єднували свої капітали і в залежності від свого внеску (тобто суми грошей, які вони внесли в компанію), одержували свою долю (процент) від прибутку (загальної суми грошей, яку заробила компанія).
Так почала нарощуватися майбутня економічна могутність Англії та її столиці – Лондона.
Реформація у Англії, на відміну від інших країн, спочатку не викликала ніяких особливих проблем, тому що англійський король Генріх VІІІ сам ввів її.
Як ми вже розповідали, реформатором Генріх УІІІ став не через свої переконання, а тільки через відмову папи римського дозволити йому розійтися зі своєю дружиною, Катериною Арагонською (за католицькими законами дати такий дозвіл міг тільки папа).
Генріх VІІІ вивів англійську церкву з-під влади Риму і створив нову, так звану англіканську церкву, яку підтримував і наступний англійський король Едуард VІ.
Королева ж Марія Тюдор, яка змінила Едуарда, дотримувалася католицизму, тому влаштувала у країні терор, знищуючи протестантів, за що її назвали Марією Кривавою.
Але вже наступна королева Єлізавета І знову повернулася до англіканської церкви (втім, причина цього була досить проста – це був протест проти Риму, який не визнавав її права на престол).
Саме у ці часи у Англії з’явилися люди, які виступали за “очищення” англіканської церкви від деяких залишків католицизму. Це були прихильники кальвінізму, яких назвали пуританами (від латинського слова purus – чистий).
Поступово пуритани вийшли з англіканської церкви і створили свої церковні громади. Це не дуже подобалося Єлізаветі, тому вона почала їх переслідувати.
Єлізавета була…
Втім, про неї – у наступній нашій розповіді.

Єлізавета І

Єлізавета І (1533-1603) була дочкою короля Генріха VIII та його другої дружини Ганни Болейн.
Її батько - Генріх УІІІ – був своєрідною людиною. Ну, ось судіть самі.
Генріх був одружений шість разів. Причина цього була дуже проста - річ у тому, що жодна з його шости дружин (жінок) не могла народити йому сина - спадкоємця престолу, що для нього, як для короля, було дуже суттєво (пізніше з’явився, щоправда, син Едуард).
Тому Генріх, дуже за це на них сердячись, декого з них почав страчувати (що зробиш, отакий він, бач, був собі чоловік).
Втім, якщо бути точними, стратив Генріх лише двох з своїх дружин. Однією з них була Анна Болейн – мати Єлізавети, яку він звинуватив у державній зраді.
.Після цієї страти Генріх VIII оголосив свою дочку-принцесу (тобто Єлізавету) незаконнонародженою, що було закріплено навіть актом парламенту.
Однак пізніше вона все ж була включена у число потенційних спадкоємців престолу після свого брата Едуарда (майбутнього короля Едуарда VI) та сестри Марії (Марії I Тюдор Кривавої).
До речі, часи правління “дорогої сестрички” Марії Тюдор дуже приємними Єлізаветі не здалися: їй довелося їх провести у в’язниці, куди католичка Марія відправила її як протестантку.
Втім, сама Єлізавета виявилося пізніше не кращою (але про це трохи пізніше).
Королевою Єлізавета І стала вже після смерті Марії у 1558 році.
Спочатку Єлізавета намагалася зберегти мир між католицькими та протестантськими підданими, відмовляючись продовжувати реформацію в Англії. Але згодом, коли з’явилася загроза з боку католицьких держав, вона обмежила у своїй країні права католиків.
Водночас, вона рішуче зупиняла пуритан (це сказано м’яко – вона їх почала переслідувати).
Взагалі ж, Єлізавета виявила себе як чудова правителька. Хоча вона й була оточена прекрасними помічниками, все ж більшість рішень вона приймала самостійно.
Незважаючи на те, що свою руку і серце, як кажуть, їй пропонували наймогутніші володарі Європи – французський принц Франсуа Анжуйський, іспанський король Пилип ІІ і навіть московський цар Іван ІУ Грізний, вона всім відмовила, заявляючи, що повінчана з англійським народом , а всіх своїх підданих вважає своїми дітьми.
І на знак цього Єлізавета носила на пальці обручку.
Втім, вона й дійсно багато чого зробила для Англії. За її правління процвітали торгівля та промисловість, багатіли англійські міста, будувалися чудові палаци, свої безсмертні твори створювали поети та письменники (саме тоді, наприклад, писав свої п’єси Вільям Шекспір).
Єлізавета намагалася правити розумно, не дуже кривдячи своїх підданих. Але, коли мова йшла про інтереси держави, вона раптом згадувала книжку Макіавеллі і поводилася так, як він пораджував.
Так було, наприклад, в історії з Марією Стюарт.

Марія Стюарт

Шотландську королеву Марію Стюарт (1542-87) Єлізавета І вважала своїм особистим ворогом.
Причин цієї ворожості було декілька.
По-перше, Марія Стюарт, яка була дальньою родичкою англійських королів, стверджувала, що в неї набагато більше прав на англійський престол, тому вимагала, оскільки у Єлізавети не було дітей, щоб та оголосила спадкоємицею саме її (тобто щоб після смерті Єлізавети правила Марія).
По-друге, Марія Стюарт була католичкою (Єлізавета, нагадуємо, виступала за протестантизм). А це на ті часи багато що значило.
По-третє, не виключено, що тут були ще замішані жіночі ревнощі. Адже Марія Стюарт була чарівною жінкою, перед красотою якої не міг встояти ніхто. Сама ж Єлізавета була некрасивою.
До того ж, у Марії був син-спадкоємець престолу, в той час як у Єлізавети, яка відмовилася від сім’ї, дітей не було.
Словом, з точки зору королеви Єлізавети, було достатньо причин, щоб вважати Марію Стюарт своїм ворогом.
Зрозуміло, що й відношення між двома країнами – Шотландією та Англією - через це також були не найкращими.
На той час у католицькій Шотландії почали поширюватися кальвіністські ідеї (боротьбу кальвіністів проти католицької церкви підтримувала грошима та зброєю Єлізавета І).
У 1567 році кальвіністи підняли повстання, і Марія Стюарт була змушена тікати. Вона попросила притулку у Єлізавети, що та “з радістю” і зробила, заточивши Марію Стюарт у замок на 20 років.
Втім, Марію мовби і не тримали у тюрьмі, але вона весь час знаходилася під суворою та невсипущою охороною.
Тим часом у Шотландії до влади, не без допомоги Єлвізавети І, прийшов до влади син Марії – Яків УІ, який дотримувався проанглійської політики (тобто орієнтувався на Єлізавету).
Одночасно, католики спробували визволити Марію Стюарт. Було зроблено декілька спроб, які закінчилися невдало.
Була також спроба вбити Єлізавету з тим, щоб замість неї проголосити королевою Англії Марію Стюарт.
Скориставшись цим, Єлізпавета запропонувала англійському парламенту прийняти закон, за яким кожний, хто брав участь у змовах проти королеви, має бути страченим. За цим законом королівський трибунал засудив Марію Стюарт за діяльність, небезпечну для Англії та її королеви.
І у 1587 році Марії Стюарт відрубали голову просто у замку, де її заточили, оскільки боялися нової спроби її визволити.
Син Марії - Яків УІ Шотландський - за страту матері погрожував Англії війною, але Єлізавета дуже просто з ним порозумілася, уклавши договір про те, що після неї правити англійським престолом буде саме він, Яків.
На тому й закінчилася ця історія.

Непереможна армада

У ті ж часи Єлізавета почала намагатися потрапити й у Америку. Але заважала їй у цьому, звичайно, Іспанія, яка на той час вже мала у Америці величезні колонії.
Тому й прийняла Єлізавета “своєрідну” тактику боротьби з Іспанією – вона почала контрабандно торгувати з іспанськими колоніями, а також підтримувати піратів.
Так, Єлізавета надавала ліцензії, що дозволяли піратам нападати на іспанські та португальські кораблі.
У Англії почали навіть створюватися спеціальні компанії для організації піратських експедицій, які б завдавали величезної шкоди Іспанії, одночасно збагачуючи Англію.
Серед тогочасних англійських піратів найбільш відомим був “пірат Її Королівської Величності” Френсіс Дрейк (про нього мова піде трохи пізніше).
Короля Іспанії Пилипа ІІ, звичайно, ця політика Єлізавети зовсім не влаштовувала, і він почав готуватися до війни.
Втім, останньою краплею була страта Марії Стюарт (адже Пилип був ревний католик).
Пилип ІІ вже майже зібрав величезний флот, але тут несподівано “налетів” за наказом Єлізавети до порту Кадіс (де якраз флот й збирався) Френсіс Дрейк – і знищив більшу частину кораблів.
Довелося Пилипу ІІ знову збирати флот.
Але нарешті у 1588 році Непереможна армада (як радісно, передчуваючи швидку свою перемогу, назвав флот Пилип) відправилася до берегів Англії.
І дуже скоро відбувся бій.
Командування англійськими військами Єлізавета доручила Френсісу Дрейку, який атакував іспанців у проливі Ла-Манш.
Два тижні йшов бій, а по витіканні цього терміну від “Непереможної” залишилися лише жалюгідні залишки.
Та й ті загинули під час бурі, намагаючись обійти Англію з півночі.
З боку ж Англії не був втрачений жодний з кораблів.
На відзнаку перемоги Єлізавета І наказала викарбувати медаль з написом “Бог подув, і їх було розвіяно”.

Пірати

Але перед тим, як розповідати історію Френсіса Дрейка, повідаємо ми вам ще невеличку історію самого піратства, що виникло у березів Нового світу.
Втім, явище це зустрічалося ще задовго до цих подій. Перша згадка про представників цієї давньої "професії", наприклад, зустрічається ще у листі, нацарапаному на глиняній табличці.
Лист цей був знайдений у архиві єгипетського фараона Ехнатона, що правив у 1365-1351 роках до нашої ери.
Та й пізніше "доблесних" піратів хватало. Достатньо згадати хоча б вже згадуваних нами вікінгів, від жорстоких нападів яких жахалася вся Європа.
Звичайною справою було й піратство у 14-15 столітті у берегів Франції та Англії. Займалися цим, зазвичай, колишні капітани, солдати та різного роду авантюристи.
Піратів називали флібуст'ери (від англійських слів fliboat - легкі суда, на яких вони здійснювали свої напади та freebooters - вільні мореплавці).
На своїх невеличких бригантинах вони нападали на купецькі суда, займалися контрабандою та торгували рабами. Причому діяли пірати цілковито відкрито, бо знали: за ними стоять не тільки судовласники, а й часто навіть представники вищої влади, королівські міністри, а то й навіть король чи королева.
Як це було, наприклад, з Френсісом Дрейком, про якого досить скоро ми поведемо розповідь (ми вже скоро, скоро).
Був це час, коли почалося завоювання Америки іспанцями. Тому й зрозуміло, що не могли пірати не зацікавитися таємничими переміщеннями іспанських кораблів у Новий Світ та назад.
Першими про багатства Нового Світу довідалися французські пірати.
Сталося це у 1523 році, коли французський пірат Жан Флорпен, що був на службі у віконта Дьєпського, захопив іспанський галеон, що перевозив у Іспанію скарби ацтеків.
Побачивши всі ці бесцінності, французський король Франциск (1494-1547) вже не міг залишатися равнодушнім і наказав своїм підлеглим надати піратам повну свободу дій.
А щоб і собі не залишитися, як кажуть, "з носом", Франциск зобов'язав піратів віддавати певну частину награбованого у королівську казну.
Втім, так пірати робили і раніше.
І французські капери - тобто пірати, що грабували з дозволу влади (вони мали на це навіть так звані каперські мандати - дозвіл) кинулися до берегів Нового Світу (тобто американських земель).
Так розпочався новий етап у історії піратства, що продовжувався майже до середини 18 століття.
У відповідь на ці дії король Іспанії назначил адміралом флоту, що перевозив сокровища, Педро Менендеса де Авілеса. І той розробив цілу систему мер, які повинні були зщабезпечити захист від піратських кораблів.
Але, незважаючи на це, піратське ремесло процвітало і надалі. І незважаючи на всі прийняті новим віце-адміралом мері, піратам вдавалося таки поживитися здобиччю.
Найбільш примітною фігурою того часу можна вважати Френсіса Дрейка. Ну, ось ми й дісталися нарешті до нього.

Френсіс Дрейк

Народився Дрейк у 1540 році неподалік від англійського міста Плімута у сім'ї селянина, що став християнським проповідником.
Морську свою кар'єру він розпочав як лоцман на кораблі контрабандистів. Пізніше Дрейк плавав на кораблях, що перевозили найманців.
У 1567 році Дрейк супроводжував свого двоюрідного брата у Карибське море та Мексиканський залів. Дрейк з братом потрапили у пастку, що підстроїли іспанці, і були вщент розбиті.
Саме з того часу й зненавидів Дрейк католиків-іспанців. І склав план, виконання якого відразу ж принесло йому світову славу.
Навесні 1572 року, з мовчазної згоди англійської королеви Єлізавети І, на двох кораблях, команда яких складалася з 25 чоловік, Дрейк вийшов з Плімута.
Всього за 25 днів він пересік Атлантичний океан і дістався Карибського моря.
Після невдалого нападу на іспанську гавань Номбре-де-Дьюс (територія сучасного Нікарагуа) Дрейк почав готуватися до захоплення сухопутного іспанського каравану зі скарбами на Панамському перешийку.
Втім, розпочалося все невдало - іспанці побачили піратів і напали на них.
Ледь-ледь Дрейку з "товаришами" вдалося скритися у джунглях. Але, перечекавши деякий час, вони знову напали на караван і захопили 190 мулів з мішками золота.
Так розпочалася піратська"кар'єра" Френсіса Дрейка.
У квітні 1573 року Дрейк повернувся у Англію.
У той час, як іспанський король Пилип ІІ вимагав покарання грабіжників, тут, у Англії, Дрейка зустріли як героя.
Сама Елізавета покликала до себе проводиря піратів і запропонувала йому очолити ще одну експедицію у Новий Світ, гроші на яку вона готова була надати з королівської казни.
Цього разу Дрейк вирішив напасти на іспанців на західному пузбережжі Південної Америки. І досить скоро він відправився на нові "подвиги".
Після недовгого плавання "Золота лань" (так називався фрегат Дрейка) обігнула мис Горн, спрямувала на північ і досить скоро дісталася міста Вальпараїсо.
Іспанці навіть й не підозрювали, що цей пошарпаний англійський фрегат може виявитися піратським судном. Цією безпечністю Дрейк й скористався. Він напав на місто і захопив його.
А 16 лютого Дрейк зайшов у гавань Кальяно, де пограбував ще одне місто.
Тут йому стало відомо, що зовсім нещодавна звідси відплив іспанський галеон "Нуестра Сеньора де ла Консепсьон".
Дрейк велів матросам налягти на весла, і пірати дуже скоро нагнали галеон. Після недовгого двобою пірати взяли судно на абордаж і захопили нечислені скарби (про те, скільки там було золота та дорогоцінностей, можна судити хоча б цієї коротенької інформації: для того, щоб перегрузити здобич собі на корабель, піратам знадобилося цілих чотири дні).
Потім, обігнувши земну кулю (до речі, вдруге після Магелана), Дрейк 26 вересня повернувся у Плімут, звідки вийшов майже півтора роки тому.
За цей "подвиг" королева Єлізавета присвятила Дрейка у лицарі. На це у неї були переконливі підстави - адже за кожний фунт, що нею був витрачений на подорож Дрейка, вона одержала 47 фунтів.
Втім, цей "подвиг" Дрейка поставил в утруднене становище навіть королеву, і вона довго вагалася, перш ніж прийняти якесь рішення по відношенню до Дрейка - стратити його або зустрічати як героя.
Адже те, що зробив Дрейк, було злочином!
Але королева швидко вирішила цю проблему, і у 1588 році Дрейк одержан чин віце-адмірала.
Потім він фактично командував британським флотом під час розгрому "Непереможної армади".
Помер Френсіс Дрейк під час своєї подорожі у Вест-Індію.
Команда підігнала до корабля адмірала два захоплених ворожих корабля і підпалила їх. Потім на честь покійного вибухнув салют, і води Карибського моря назавжди поглинули тіло знаменитого флібустьера, що було запаяне у свинцовому гробу.
Так закінчив своє життя "національний герой" Британії - флібустьєр Френсіс Дрейк.

"Піратська республіка"

Тим часом, як на Великих Антильських островах Карибського моря - Кубі, Гаїті, Ямайці та Пуерто-Ріко - виникло багато нових поселень, селяни кидали свої ферми та плантації і переселялися на материк, щоб пошукати щастя у багатих золотом Перу та Мексиці.
У другій половині тут зібралося безліч найрізноманітнішого народу - усіляких плантаторів, робітників, дезертирів, рабів.
Ці люди об'єднувалися і створювали невеличкі поселення.
Їх називали буканьєрами (від слова "букан", яким індіанці позначали решітку для підсушування м'яса.
Торговими "партнерами" цих буканьєрів були флібуст'єри та контрабандисти, які заходили сюди для того, щоб запастися свіжею водою та копченим м'ясом.
Але вже наприкінці 16 століття букан'єри й самі почали поступово перетворюватися на піратів. На своїх невеличких човнах, вони підкрадалися до кораблів, що необережно зупинялися біля їх поселень, відкривали вогонь, зачіпляли судно абардажними гачками і встигали забратися догори, перш ніж їх жертви встигали розібратися, у чому справа.
У 1638 році невеличка група букан'єрів захопила острів Тортю (Черепаший), що належав Франції і заснувала тут піратську фортецю.
Головним засновником її став француз Ле Вассер, у минулому військовий офіцер.
За 12 років він укріпив острів, який перетворився на справжню "піратську республіку". Після смерті Ле Вассера наступний піратський "вождь" дозволив тут проживати також і жінкам, яких раніше тут так бракувало.
У 1654 році іспанці захопили Черепаший острів, але вже через два місяці пірати знову його відбили.
І ще довго - майже до кінця 17 століття - існувала ця "республіка", поки нарешті французська влада остаточно не знищила цей "піратський рай".
Серед "кращих" представників цього "добірного товариства" було достатньо знаменитостей.
Але по-справжньому знаменитим був лише один - Генрі Морган.

Генрі Морган

Історію цю варто, напевно, розпочати з 1655 року, коли Англія захопила ще мало заселений іспанцями острів Ямайку, перетворивши його у свою колонію.
Це був перший відкритий озброєний напад європейської держави на іспанські володіння у Новому Світі.
Серед загону, що залишився захищати від іспанців захоплений острів, був і пірат Генрі Морган, який пройшов шлях від простого солдата до некоронованого короля флібуст'єрів Ямайки.
Прославився він вперше організацією набігів на Вілья-Ермосу, столицю мексиканської провінції Табаско, а також у Гранаду, центр родовищ срібла у Нікарагуа.
Цей набіг та колосальна здобич, що була їм захоплена, відразу ж перетворили Генрі Моргана у "героя".
А після повернення на Ямайку Моргана до того ж чекав ще приємний сюрприз - його дядя Едвард Морган був призначений верховним головнокомандуючим англійськими військами у Новому Світі.
Через деякий час, після смерті дяди, губернатор Ямайки надав Генрі Моргану чин полковника і призначив його командиром міліцейських сил Порт-Ройала.
Одночасно, після смерті Едварда Менсфілда, букан'єри острова призначили його своїм проводирем.
Так і розпочалася подвійне життя "великого розбійника" - офіцера англійської армії та проводиря піратів.
Скоро Моррган став "ворогом номер один" всіх іспанців Нового Світу.
Він захопив міста Пуерто-Бельо, Макарайбо та Гібралтар.
А у січні 1671 року Морган провів свою найбільш блискучу операцію. На чолі близько 2 тисяч буканьерів Морган напав на Панаму - місто на Тихоокеанському узбережжі, куди іспанці свозили мексиканське золото та перуанське срібло для відправки у Іспанію.
І знову, як і раніше, Морган захопив величезну здобич.
Але цими своїми діями він порушив мирний договір, що був заключений між Іспанією та Англією у той саме час, як він грабував Панаму.
Втім, англійський монарх "покарав" його досить своєрідно: він визвав Моргана у Англію, заарештував, після чого подарував йому дворянський титул і повернув у Порт-Реал вже як віце-губернатора.
Але спокійне та багате життя, якого таким чином досяг Морган, схоже, не дуже йому підходило. Він почав багато пити, і його попойки частенько закінчувалися гучними скандалами.
І через шість років після цього, а саме, 25 серпня 1688 року, у віці 53 років помер.
Тіло Генрі Моргана повинні були перевезти у Лондон, щоб поховати з почестями як "героя", але не встигли.
7 липня на Ямайці відбувся страшний землетрус. Порт-Ройал, а разом з ним й могила Моргана провалилися на самісіньке дно Карибського моря.
Так жив і "працював" король піратів Генрі Морган.

Кінець "піратської республіки"

На той час й сама історія флібуст'єрів Нового Світу почала наближатися до свого логічного завершення.
Річ у тому, що наприкінці 17 століття майже вся територія Нового Світу була поділена між Іспанією, Англією, Францією та Голандією ( не без допомоги флібуст'єрів).
Необхідність у піратах відпала - адже монополія Іспанії завершилася. І відтепер молоді держави хотіли самі розпоряджатися своїми скарбами.
Що ж, як кажуть, "мавр зробив свою справу - мавр може піти".
Так і сталося з піратською республікою.
Втім, ще на початку 18 століття Багамські острови були місцем страшного розбою.
Але у 1718 році англійський король Георг (1660-1727) призначив губернатором Багамськиїх островів одного з своїх найкращих капітанов Вудса Роджерса.
Прибувши на місце, Роджерс всюди наказав розвісити ультиматум короля, згідно з яким всім морським розбійникам було наказано завершувати свою "морську справу".
Треба сказати, що спочатку пірати не дуже серйозно сприйняли цей ультиматум, але коли через деякий час Роджерсом було підвішено на шибеницях декількох їх "колег", вони зрозуміли, що треба звідси тікати.
Так й закінчилася "піратська республіка".
Втім, ще через півстоліття піратство у цьому районі знову відродилося. І лише ще через 50 років воно остаточно тут було знищено.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! Актуальный Бизнес . Мебель для кафе стойка для кафе.