тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Епоха Просвітництва

А в Європі ще наприкінці 17 століття виникла так звана Епоха Просвітництва.
Причиною її виникнення історики вважають бурний розвиток науки, що розпочався десь у середині саме цього століття.
Люди почали шукати причини тих чи інших явищ природи та людського життя, намагалися знайти їх розумне пояснення.
Наслідком цього стало зародження сучасних наук - біології та хімії, а також розширення знань у галузі астрономії та фізики.
Просвітителі вивчали організм людини та його властивості, завдяки чому дуже скоро почала розвиватися й медицина.
У своїх дослідженнях діячі епохи Просвітництва - найосвіченіші люди того часу: вчені, філософи, письменники, художники - вже не сподівалися на релігію.
Тепер вони почали спиратися лише на людський розум - такий світогляд одержав назву реалістичного (від латинського слова realis – дісний, речовинний).
А сама епоха почала називатися часом поширення розуму.
У наступному, 18 столітті, почали поширюватися нові ідеї про правління, особисту свободу, людину та релігію.
Виникла також ідея так званого "природного права", згідно з яким почало вважатися, що всі люди від природи рівні (тобто наділені рівними природними правами - правом на життя, свободу та рівність).
А різницю між людьми (між багатими та бідними, королями та простими людьми) встановив не бог (як вважалося раніше), а самі люди.
А отже, це невірно, і треба це якнайшвидше почати змінювати.
Розумний ж порядок, - вважали люди епохи Просвітництва – можуть і повинні встановити монархи - королі та імператори.
До речі, скажемо, що деякі монархи таки виправдали їх сподівання - серед цих "освічених" монархів перш за все слід назвати короля Прусії Фрідріха ІІ, австрійських імператорів Марію Терезію та її сина Йосипа ІІ (трохи пізніше ми про них ще розповімо).
"Просвітницьким" можна також назвати й перший період правління російської імператриці Катерини ІІ.
А згодом виникло ще й прагнення надати можливість кожній людині виражати свої думки (згодом, саме з цього виникла й так звана "свобода слова").
Зміст цього явища чудово пояснюють слова відомого французського письменника, філософа та просвітителя Франсуа Марі Вольтера (1694-1778), який сказав так:
"Я не згоден з тим, що ви говорите, але готовий віддати життя за ваше право говорити це".
Серед інших великих діячів епохи Просвітництва варто назвати ще французського письменника та філософа Жан Жака Руссо, шотландського історика, філософа та економіста Девіда Юма, німецького філософа Еммануїла Канта, а також англійського математика, механіка, астронома та фізика Ісаака Ньютона.
До цих людей можна віднести й наступного нашого героя.

Адам Сміт

Цю людину вважають одним з засновників так званої науки про економічний розвиток суспільства.
Річ у тому, що Адам Сміт (1723-1790) спробував пояснити економічні відносини з точки зору людської природи.
Людина – стверджував він – від природи істота егоїстична. Тобто все, що вона робить, у першу чергу робить для себе.
Але, незважаючи на це, люди співробітничають одне з одним з взаємною вигодою. Чому ж це так відбувається?
Все просто. – пояснював Сміт – Річ у тому, що намагаючись добитися якихось благ для себе, людина змушена рахуватися з іншими.
Адже будь-який продавець не продасть свій товар, якщо він не буде враховувати інтерес майбутнього покупця.
Та й будь-який посередник також мусить рахуватися з інтересами тих, з ким він має справу.
Тим більше це стосується людей, які укладають угоду про спільну діяльність або обмін будь-якими товарами.
Ось так і виникають нормальні економічні відносини, за якими особистий егоїзм однієї людини, яка зацікавлена у прибутку, змушує її поважати егоїзм іншої людини, з якою вона вступає у контакт.
Так виникає здоровий й справедливий ринок, за яким обмін товарами відбувається лише тоді, коли він вигідний всім учасникам цього процесу.
Але товари (тобто продукція, яку людина намагається продати або обміняти на щось інше) можуть бути різними.
Так, продукція однієї людини - це товари, що куплені нею у іншому місті і привезені до самої вашої хатини.
Продукція іншої людини – це тканина, яку вона сама виготовила, а продуктом праці третьої людини є хліб, який вона разом з іншими працівниками місцевої хлібопекарні випікла.
Але подивимося, скажімо, на художника. Ну, яка в нього може бути продукція? – може виникнути питання.
Але ж художник створює картини – це й є його товар. Його продукт праці.
Та й співак, який начебто нічого не виробляє руками, теж має що продати (або обміняти на щось інше).
Одним словом, всі люди на світі є продавцями і одночасно покупцями. І у кожній людини є те, що можна продати або обміняти на інший товар.
Ось тільки шляхи цього обміну можуть бути різними.
Так, наприклад, вже нами згадуваний художник, продавши свою картину, одержує за неї якісь гроші й відправляється у булочну, щоб з частини цих грошей купити собі на обід паляницю.
Тобто, по суті, він обмінює свій товар на інший, що є продукцією якоїсь іншої людини.
Гроші ж у цьому випадку є лише одиницею (або, як кажуть економісти, еквівалентом) вартості цього товару.
Ось так і виходить, що людське суспільство – казав Сміт – це насамперед союз, у основі якого лежить обмін продуктами людської праці.
А керує всім цим процесом так званий ринок – “невидимий механізм”, що й надає можливість людям виконувати цей обмін.
Але для нормальної роботи ринку потрібна “природна свобода”, тому держава не має права втручатися у економічне життя суспільства, а лише допомагати людям справедливо вести цій обмін.
Керує ж ринком так звана конкуренція (можливість вибору серед багатьох товарів) – вона й установлює справедливі ціни.
Ось приблизно такі були висновки Адама Сміта, які він виклав у своїй книзі “Дослідження про природу та причини багатства народів”.
Саме ці революційні на той час думки й принесли їх автору світову славу.

Розум та почуття

Як ми вже казали, у 17 столітті головною течією філософської думки був реалізм.
Саме він надав могутній поштовх до виникнення знань. Зросла й популярність науки, що ще більше переконала людей у могутності людського розуму.
У 18 столітті віра в розум ще посилилася – люди вважали, що треба дослуховуватися лише до нього.
Розум, вважали вони, необхідно розвивати за допомогою так званих розумових вправ, а також вивчення науки та мистецтва.
Але вже у другій половині 18 століття настрої людей почали поступово змінюватися.
Людям хотілося мріяти, замислюватися перед загадками. А реалізм відкидав все те, що неможливо було пояснити.
От і виникла нова течія – протилежна, яка була названа сентименталізмом (від французського слова sentiment – почуття).
Представники цього напрямку на відміну від реалізму вважали, що тільки через почуття та інтуїцію можна сприймати світ.
Згодом ідеї ці поширилися. Виникли нові ідеї.
У літературі та мистецтві, де й з’явився у першу чергу сентименталізм, виник так званий “готичний роман” з фантастичними сюжетами, привидами, чаклунами та страшними злочинами.
Саме ця, нова, точка зору породила й незлічену кількість різноманітних “ясновидців” та “пророків”, які начебто могли спілкуватися з духами та іншими надприродними силами.
З’явилися люди, що приписували собі здатність перетворювати будь-які метали на золото, стверджували, що їм відомі всі таємниці життя, що вони мають еліксир вічної молодості та таке інше.
Одним з таких людей був…
Ну, словом, розповідь ще про одного героя всесвітньої історії.

Граф Каліостро

Перш за все треба сказати, що Джузеппе Бальзамо (таке було його справжнє ім’я) графом ніколи не був.
Насправді він народився в сім’ї бідних італійців (батько його був сміттяр).
Прізвисько ж своє – Каліостро – Джузеппе (1743-1795) взяв після смерті своєї тітки Вінченти Каліостро (а разом з тим, й присвоїв собі неіснуючий графський титул).
Так і розпочав свою “кар’єру” майбутній талановитий лікар, чудовий актор та хімік-експериментатор, як говорять про нього одні історики.
Маг, чарівник, віщун та пророк, як стверджують інші.
А ще – шахрай та величезний обманщик, як його величають треті.
Ким же він був насправді, цей король ілюзіоністів (фокусників), про якого написано безліч книг, ім’ям якого названі театри та цирки світу?
У дитинстві не було такої бійки, у якій би не брав участі Джузеппе. Вже тоді люди казали, що він знається з нечистою силою (не забувайте, що то були за часи).
Пізніше він вкрав гроші у одного єврея-лихваря й біг з рідного міста Палермо.
Наступні роки Бальзамо “гуляв” Європою, переїжджаючи з міста у місто, відрекомендовуючись всюди під різними іменами, аж поки не померла його тітка – і саме тоді він став графом Каліостро.
Так, мандруючи, Каліостро забрів й у місто Месину (ми вже згадували про це місто), де зустрів якогось Алтотаса, що був чудовим гіпнотизером, ювеліром та лікарем.
Саме цей Алтотас відкрив Каліостро багато секретів з галузі медицини та алхімії, а ще таємниць людської психології, завдяки яким Каліостро пізніше й став таким знаменитим.
Вдвох вони відправилися у Єгипет, де ще більше підняли свою “професіональну майстерність”.
Коли Каліостро знову з’явився у Європі, це вже була зовсім інша людина. Мова його стала загадкова, він говорив про таємниці Сходу, про загадки природи.
На мізинці його виблискувала печатка з шифром: змія тримала яблуко, що було простромлене стрілою.
На ті часи Каліостро вже був казково багатим. Люди вважали, що він знає секрет так званого “філософського каменя”.
Потім Каліостро разом з чарівною дружиною на ім’я Лоренцо мандрували деякий час Європою, аж поки вони не прибули у 1779 році у Росію.
Тут, щоправда, Каліостро не вдалося виявити своїх “магічних” талантів. Річ у тому, що тодішня російська цариця Єкатерина ІІ, жінка практичного розуму, не дуже вірила у всі ці “чудеса”.
Ось і довелося у Росії Каліостро займатися лікуванням.
Втім, лікарем він був чудовим.
Впливаючи на хворих силою власного навіювання, Каліостро вилікував величезну кількість людей, серед яких, як стверджують, були навіть безнадійно хворі.
Причому, якщо з багачів Каліостро брав за лікування величезні суми грошей, то бідняків він лікував безкоштовно. І навіть, напроти, ще й допомагав їм грошима.
Після Росії Каліостро потрапив у Страсбург, багате та жваве місто, що стало столицею його триумфа.
Саме тут Каліостро пережив величезну славу.
Всі хотіли його бачити. У місто зі всієї Європи з’їжджалися хворі, яких цілив Каліостро, та просто цікаві, від чого місто нечувано багатіло.
30 січня 1785 року Каліостро приїхав у Париж, де у одному з храмів міста дав декілька “сеансів”.
Сидячи на прозорій кулі, він тримав у руках живу змію, а голова його була в вогні. Ось у такому вигляді він й піднімався кудись під своди храму, де й розчинявся, начебто й не було його ніколи.
Одночасно, у храмі виникав стіл, повний золота, срібла та живих квітів, готовий до вечері, за який сідав не хто інший, як сам Каліостро.
Ось такий був “магічний сеанс”…
До речі, саме там, у Парижі, як розповідають, стався одного разу ще й такий випадок.
Зустрівся Каліостро якось бідний худенький корсиканець з запаленими очими.
- Бачу, - сказав йому Каліостро – що у вас величезне честолюбство. Не сумуйте – ви станете володарем світу.
- Тоді ви будете моїм першим міністром. – розсміявся у відповідь той.
- О, ні. – з сумом відповів йому на те Каліостро – мене на той час вже знищать мої вороги.
Кажуть, що цей корсиканець був не хто інший, як майбутній імператор Бонапарт Наполеон (про якого мова ще зайде трохи пізніше).
Втім, не знаємо, наскільки правдива ця історія. Але доля самого Каліостро й дійсно виявилася трагічною.
Втім, сталося це вже пізніше.
А перебування Каліостро у Страсбурзі закінчилося ось яким чином.
Сталося так, що він випадково потрапив у тюрму. Потім помилка розкрилася, і Каліостро випустили.
Але ця подія викликала такі величезні хвилювання серед парижан, що наляканий Людовик ХУІ наказав Каліостро залишити Францію.
Каліостро відправився у Англію, і тут видав так званий “Лист до народу Франції” – призов проти монархічної деспотії, що відразу ж поширився всіма містами Європи.
У цьому “Листі”, до речі, Каліостро прогнозував, що Людовик ХУІ загине від рук повсталого народу, а на місці Бастілії (тодішньої паризської тюрми) буде площа для прогулянок.
Його зрозуміли лише через три роки, у 1789 році, коли у Парижі виникла Французська революція.
Але на той час сам Каліостро з Лоренцою знаходилися у Римі, де діяв на той час так званий едикт (указ) папи Климента ХІІ, що установлював смерть для всіх масонів (ми, до речі, вам ще не розповідали, що Каліостро належав до цього братства).
І ось саме там, незважаючи на звичну свою обережність, Каліостро встиг завербувати у свою ложу трьох чоловік, один з яких виявився шпіоном папи.
І ввечері 27 січня Каліостро разом з Лоренцою були заарештовані, їх катували, вимагаючи визнатися у “зв’язку” з дияволом.
Процес над ним затягнувся, і у квітні 1791 року Каліостро був засуджений на довічне ув’янення “без надії на помилування”.
Але у травні 1795 року, коли війська Наполеона наближалися до Італії, папа римський наказав задушити Каліостро.
Лоренцу ж засудили до довічного ув’язнення, але від диких тортур вона також дуже скоро померла.
…У Каліостро, як стверджують, було багато учнів. Був серед них й мілкий петербургський чиновник Антон Гомулецький, який ще тоді, на початку 19 століття, конструював так званих “людей-автоматів (зараз такі створіння ми називаємо роботами).
Ось ще така людина була у нашій історії…

Масони

А між іншим, чи знаєте ви, хто такі масони? Перші масонські ложи (так називали представники цього братства свої організації) виникли в Англії ще у 16 столітті.
Заснували їх англійські просвітники, які взяли деякі назви та обряди у середньовічного цеху каменярів.
Саме тому й виникла ця назва – масони (у перекладі з французської мови це слово перекладається як “каменярі”).
Втім, мали масони ще одну назву – франкмасони (у перекладі з тієї ж французської це означає “вільний каменяр”).
За характером своєї діяльності товариство масонів було схоже на філософське. Але, на відміну від інших, воно було таємним братством, закритим для необізнаних.
Вже на перших порах свого існування масонство стало дуже впливовою течією – адже до масонських лож стали вступати досить відомі люди.
Взагалі ж, треба сказати, що у той період виникло безліч різноманітних організацій, що намагалися впливати на тодішнє суспільство.
А можливості для цього з’явилися, і дуже суттєві.
Адже у епоху Просвітництва виникло ще й таке нове явище, як громадська думка, що стала не тільки впливати на державну політику, а й навіть обмежувати дії короля.
Засобами поширення цієї громадської думки стали газети, а також чутки.
Ось і намагалися всі ці організації впливати на суспільство, широко використовуючи оцю саму громадську думку (подібну роль пізніше почали відігравати так звані політичні партії).
Ну от. Але повернемося до масонів.
Масони проповідували свободу та братерство всіх людей. Вони поширювали ідеї Просвітництва.
Серед найбільш відомих представників цього таємного братства можна назвати вже нами згадуваного французського письменника та просвітителя Вольтера, німецького письменника Йогана Вольфганга Гете, а також австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта.

Промислова революція в Англії

А в Англії у 18 столітті виникла так звана промислова революція.
Втім, розпочалося все з двох відкриттів.
Першим було відкриття Абрахамом Дербі того, що у якості палива для виплавки чавуну краще використовувати кокс, а не деревний вуголь.
Другим - винахід Томасом Ньюкоменом парового двигуна, за допомогою якого викачувалася вода з кам'яновугільних шахт.
Ці відкриття допомогли значно швидше видобувати вуголь, а також виробляти для виробництва метал більш високої якості.
Одночасно, відбулися також суттєві зміни й у виробництві тканин та одежі.
Річ у тому, що до 1760 року одежа виготовлялася вручну. Ткали її зі льна та вовни вдома або у маленьких майстернях.
Але попит на цей товар поступово змінювався, з’явилася потреба у бавовняних тканинах, які було б легко прати, а крім того, звичайно, й зручно носити.
Тому з Індії, як кажуть, рулонами почали вивозити бавовняні тканини, а згодом - й бавовну-сирець, з якої англійські ткачі почали самі виробляти тканину.
У 1733 році був також винайдений човник нового типу, що значно прискорило процес ткацтва (колишні прядильні колеса занадто повільно виробляли пряжу і вже не задовольняли зрослі нужди ткачів).
У 1764 році Джеймс Харгрівс винайшов верстат, що дозволяв одній людині прясти вісім нитей одночасно.
Через п’ять років після цього Річард Аркрайт винайшов ткацький верстат-раму.
На ньому можна було прясти одночасно з великої кількості ниток.
Але цей верстат був занадто важкий і приводився у дію лише силою води – керувати ним вручну було неможливо.
Тому фабрики почали будувати біля рік зі швидкою течією.
Швидкими темпами почала розвиватися текстильна промисловість.
У 1790 році Джеймс Уатт вдосконалив парову машину, внаслідок чого силу пара стало можливим використовувати й для керування різноманітними механізмами.
Зріс попит на метал (що був необхідний для виробництва двигунів та інших механізмів), а також на вуголь (який почали використовувати, щоб зігрівати воду для перетворення її на пару).
Вугольні шахти стали більшими та глибокішими. Виросли також й ливарні та металообробні цехи.
Щоб підвозити сировину на фабрики та вивозити звідти готову продукцію, почали будуватися залізні дороги.
До речі, перша залізна дорога у Англії – зі Стоктона у Дарлінгтон – була відкрита у Англії вже у 1825 році.
Щоб одержати на фабриках роботу, у міста почали переїжджати селяни, які кидали свої села – внаслідок цього міста почали швидко зростати.
Втім, умови праці на цих фабриках, зазвичай, були дуже поганими – багато хто з робітників (у тому числі й діти, які працювали на шахтах вже починаючи з п’яти років) хворіли від недоїдання, інфекцій та нещасних випадків.
Словом, ось такі події відбулися в Англії у 18 столітті.

"Освічені" монархи

Найбагатшими країнами 18 століття були Австрія та Прусія.
Саме цими країнами й правили так звані "освічені" монархи, про яких ми вже вам трохи розповідали - Фрідріх ІІ, Марія Терезія та Йосип ІІ.
Король Прусії Фрідрих Великий (1712-1786) прийшов до влади у 1740 році. На той час Прусія вже була добре організованою країною з сильною армією.
Але він ще більше посилив її.
Фрідріх був освіченою людиною, але жорстким організатором.
Він вважав, що тільки монарх (правитель), що наділений абсолютною владою, здатен покращити суспільство.
Фрідрих проводив економічні реформи. Він ввів свободу релігії та заборонив тортури.
Фрідрих почав розвивати науки та сільське господарство. І, що дуже важливо, зробив освіту доступною для представників так званого середнього класу.
А ще, до речі, він був ще й видатним полководцем, який одержав багато блискучих перемог.
Так, наприклад, у 1757 році він переміг об'єднані війська французів та австрійців, чисельність яких у два рази перевищувала чисельність військ самого Фрідріха.
Іншими "освіченими" монархами були австрійські монархи Марія Терезія та її син Йосип ІІ.
Марія Терезія вступила на австрійський престол у 1740 році.
Ця імператриця належала до династії (роду) Габсбургів - сім'ї, що бере свій початок ще у 13 столітті.
Використовуючи своє право наслідування (тобто від батька до сина - про це ми вже розповідали), Габсбурги з часом почали правити величезною імперією.
Втім, з часом імператор Карл У (Карл І Іспанський) розділив свої володіненя так, що одна частина цієї імперії почала керуватися з Мадріду (столиці Іспанії), а інша з міста Відень (столиця Австрії).
На початок 1700-х років останні іспанські Габсбурги померли. Австрійська ж частина династії продовжувала, як кажуть, "своє життя".
Ось представником цієї австрійської династії Габсбургів й була Марія Терезія.
Треба сказати, що коли імператриця прийшла до влади, Австрія знаходилася на межі фактичного банкрутства (тобто у країні зовсім не було грошей).
Але Марії Терезії досить скоро вдалося вивести країну з цього стану.
У роки її правління Австрія стала відомим художнім центром Європи.
Сюди з'їжджалися видатні художники, музиканти та архітектори з багатьох країн – адже саме тут їм вдавалося перетворювати у життя свої найграндіозніші та найсміливіші плани.
Тут виступав, наприклад, знаменитий австрійський композитор та музикант Вольфганг Амадей Моцарт, який став відомий вже у шість років, виступивши перед публікою.
Після смерті Марії Терезії у 1780 році імператором Австрії став її син Йосип ІІ, який був прихильником просвітництва.
Йосип провів багато реформ (наприклад, відмінив кріпосне право та привілеї) і взагалі, як кажуть, виявляв величезну турботу про найбідніших своїх підданих (тобто бідняків).

Створення США

А зараз наша розповідь - про те, як виникли Сполучені Штати Америки.
Сталося це у 1776 році. Але ми почнемо цю історію трохи раніше - з 1648 року – часу, коли завершилася Семирічна війна (ми про неї вам вже розповідали).
Річ у тому, що після перемоги над іспанцями у цій війні контроль над американськими землями перейшов до англійців.
Американським поселенцям (або, як ще їх називали - колоністам) це було ні до чого.
Але ця "опіка" над американськими колоніями була потрібна самій Великобританії - адже колоністи виплачували величезні податки (тобто гроші) у казну Англії за користування землею, яку британці вважали своєю.
А до того ж, розпочинаючи з 1765 року, американці стали також платити на користь англійської казни ще й податки на всі товари, що привозилися тоді у Америку.
Американським колоністам це, звичайно, не подобалося, тому, розпочинаючи з 1765 року, вони почали масові виступи проти Англії.
А у 1770 році відбулося так зване "бостонське чаювання".
Розпочалося все з того, що у 1773 році у американський порт Бостон прийшли три англійські судна, що привезли з собою чай.
Взагалі то, привезений англійцями чай був дешевим, але у його ціну входив невеличкий податок на користь Англії.
Зроблено це було британцями навмисно – адже якби американці купили чай, вони тим самим визнали б право англійського уряду обкладати їх податками.
Такі на той час були закони.
Але бостонці зрозуміли цю хитрість. Тому вночі, одягнуті як індіанці (щоб їх не пізнали), вони прокралися на кораблі та й викинули весь цей чай у воду.
Цей саме випадок й одержав назву “бостонського чаювання”.
(Саме тому, до речі, й можна зустріти і зараз у США зображення киплячого чайника - як натяк на боротьбу колоністів проти панування Англії).
Ну от. У відповідь Британія вислала свої регулярні війська, і у квітні 1775 року у Лексингтоні (штат Масачусетс) відбулося озброєне зіткнення між колоністами та британськими військами.
Англійські солдати, яких звали "червоні мундири" за їх довгополі мундири червоного коліру - скоро зрозуміли, що війна у Америці ні на що не схожа.
Річ у тому, що англійці, які стояли щільно зімкнутими рядами та стріляли за командою залпами, були чудовими мішенями для влучних американців.
Втім, у бою при Бункер Хілле англійці перемогли, але ця перемога коштувала їм дуже дорого - було вбито 1000 англійців проти 400 американців.
В цілому ж, у цій компанії британці одержали перемогу.
Але це ще нічого не значило - адже війна за незалежність Америки вже розпочалася.
4 липня 1776 року лідери колоністів прийняли так звану Декларацію незалежності, згідно з якою колонії припиняли своє існування, а на їх місці виникла нова країна – З’єднані Штати Америки.
Але британський уряд відмовився визнати цю Декларацію, тому війна за незалежність продовжувалася ще шість років.
Армією колоністів, до речі, командував знаменитий Джордж Вашингтон (1732-1799), який пізніше – у 1789 році – став першим президентом США (на цьому посту він провів два терміни).
З часом колоністи, до яких приєдналися також французи, голандці та іспанці, почали тіснити британців.
І у 1781 році англійські війська нарешті припинили усілякі військові дії.
А через два роки й сама Англія визнала незалежність Сполучених Штатів Америки.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! починка стиральных машин в Москве