тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Енциклопедисти

Чи ви знаєте, що таке енциклопедія?
Слово це походить від грецького enkyklios paideia (у перекладі - навчання всім знанням) і позначає наукове або науково-популярне довідкове видання (найчастіше книгу), яке у доступній формі й надає усі ці знання.
Енциклопедії можуть бути універсальними – тоді вони розповідають про все на світі.
Можуть вони бути й більш вузькими – тоді вони розповідають про щось одне – наприклад, якусь галузь науки (хімію, історію).
Материал у енциклопедії розташовується, зазвичай, у алфавітному порядку або, як кажуть, систематизується (наприклад, розкладається за отраслями знань).
Ось про одне з таких видань ми й розповімо вам зараз.
Сталося так, що у 1747 році парижський видавець Андре Бретон доручив відомому французському письменнику та філософу Дені Дідро скласти саме таку книгу.
І скоро навколо Дідро зібралися люди, яких назвали пізніше “енциклопедистами”.
Було це, як кажуть, добірне товариство - філософи, вчені, письменники.
Так, наприклад, у створенні “Енциклопедії” брали участь вже нам відомий письменник Вольтер, філософ та письменник Жан Жак Руссо, філософи Гельвецій, Гольбах і ще багато інших людей.
Значний ж математик та філософ д’Аламбер разом з Дідро редагував “Енциклопедію”.
Перший том книги вийшов у 1751 році – і відразу ж справив величезне враження на французів.
Адже, крім того, що “Енциклопедія” охоплювала найважливіші питання життя та науки, була там ще й критика існуючого ладу та тодішніх порядків (енциклопедисти були настроєні проти короля та церкви).
Втім, робилося це дуже обережно - їм доводилося проявляти багато вигадки та дотепності, щоб висловлювати свої погляди.
Але у 1752 році, після виходу другого тому “Енциклопедій” на Дідро та його співробітників посипалися доноси.
“Вільнодумцям” та “безбожникам”, як їх називали, намагалися перешкодити, але король після недовгого коливання дозволив видавати “Енциклопедію” далі.
Потім енциклопедисти видали третій том, четвертий, п’ятий, шостий…
Але після сьомого тому вибухнув скандал - річ у тому, що у ньому була стаття д’Аламбера, у якій критикувалося католицьке духовенство (тобто церковники).
І почалися такі люті атаки на “Енциклопедію” та її співробітників, що д’Аламбер не витримав й пішов з посади редактора.
Ураховуючи ситуацію, що сталася, Вольтер запропонував зупинити видання.
Але Дідро наполіг на продовженні – і з цього часу “Енциклопедія” почала видаватися вже таємно.
Наступні тома доставлялися передплатникам тайкома (до речі, самі автори неодноразово потрапляли у Бастилію - парижську в’язницю).
І до 1780 року було видано 35 томів “Енциклопедії”.
А через вісім років спалахнула у Франції революція, серед причин виникнення якої деякі дослідники називають й видавництво цієї “Енциклопедії”.
Річ у тому, що, як вважають ці дослідники, зробила вона “революцію в умах” передусім у представників так званого третього стану – людей, які й затіяли цю революцію.
Втім, звичайно, було багато й інших чинників.

Французська революція

Французське суспільство 18 століття складалося з трьох класів (станів): дворян, духовенства (церковників) та “інших” (тобто буржуа, селян та ремісників).
Ось саме цей третій клас – “інші” – єдиний й виплачував тоді у Франції податки (як ми вже казали - особливий вид виплат, що стягує зі своїх мешканців будь-яка держава).
Перші ж два класи – дворяни та духовенство – ніяких податків не платили.
Саме тому найбільш освічені люди третього класу й вважали тогочасне французське суспільство несправедливим (адже багато хто з них вже встиг ознайомитися з ідеями Просвітництва).
Ну от.
І ось в 1788 році у Франції трапився неврожай - а отже, й виросли ціни на всі товари.
Харчів не вистачало, й бідняки почали голодувати.
Уряд на виправлення цієї ситуації грошей не мав – адже всі вони витрачалися на війни та задоволення усіляких примх короля та його оточення.
Тому у 1789 році французський король Людовик ХУІ вирішив скликати Генеральні штати, щоб ще підвищити податки (а отже, таким чином, й зібрати додаткові гроші).
Але частина Генеральних штатів, серед яких були представники третього класу, почала бурно висловлювати свій протест. “Якщо ми вже платимо податки, - почали викрикувати ці депутати - то за це хочемо мати право й брати участь у керуванні країною!” (річ у тому, що ця організація не скликалася 175 років – французські монархи вважали, що вона обмежує їх владу).
Звичайно, слова ці Людовику ХУІ не сподобалися, і він наказав виставити депутатів за двері кімнати, де відбувалося засідання.
Тоді депутати зібралися у іншому місті.
Вони проголосили себе Національним зібранням і почали розробляти нову конституцію, на основі якої, як вони вважали, виникне новий суспільний лад, що буде обмежувати владу короля.
Тим часом, Людовик ХУІ наказав стягувати до Парижу наймані війська.
У місті почалися хвилювання, і 14 липня повсталий народ взяв Бастілію – фортецю-тюрму.
Ця фортеця свого часу була збудована для захисту Парижу від ворогів, але згодом королі почали саджати туди всіх своїх супротивників.
Багато людей, що потрапили у Бастилію, загинули назавжди – вони там гинули від холоду, голоду та жорстоких тортур.
Ось саме до цієї Бастилії й направилися мешканці міста Париж.
Декілька годин продовжувалася облога, після чого парижани нарешті увірвалися у фортецю і випустили звідти всіх в'язнів.
І вже через рік ніщо не нагадувало, що тут колись була тюрма – від Бастилії залишився лише залишок стіни з написом: “Тут танцюють!”
Але було це пізніше.
А тоді – 14 липня 1785 року – розпочалася Велика французська революція.
Після взяття Бастилії повстання виникли й у інших містах Франції.
І 10 серпня у Парижі виникло народне повстання, що й скинуло монархію. Очолив його молодий адвокат Максиміліан Робесп’єр (1758-1794).
Король був заарештований й разом з сім’єю ув’язнений у замку Тюільрі, де й знаходився вісім років.
А у 1793 році Людовик ХУІ був страчений.
Тоді ж фактичним главою Франції став Робесп’єр.
Максиміліан Робесп’єр створив у Франції “царство терору”, що продовжувалося майже рік. За цей час було заарештовано 500 тисяч чоловік, з яких 17 тисяч було страчено на гільйотині.
Серед заарештованих було багато аристократів (багатих та знатних людей), тому на їх страти збиралося безліч народу.
Тіла всіх цих людей були поховані у безіменних могилах.
Але у 1794 році й самого Робесп’єра спіткала така ж сама доля –“колеги” присудили його до смерті, після чого у Франції настав період правління так званої Директорії – комітету з п’яти чоловік.
Тим часом, Австрія, Іспанія, Англія, Нідерланди та Прусія оголосили революціонерам війну, під час якої почалося сходження до влади людини, мова про яку піде у нашій наступній розповіді.

Наполеон Бонапарт

Народився Наполеон на італійському острові Корсика, що лише за три місяці до його народження став територією Франції.
У 15 років він поступив у Парижську військову академію. Але закінчити її так і не сумів: батько помер, і сім’я залишилася майже без коштів.
І вже з 1785 року Наполеон почав служити у армії.
На швидку кар’єру цей небагатий дворянин разраховувати не міг, тому й вирішив скористатися революцією, що саме у цей час розпочалася.
У 1793 році він допоміг революціонерам придушити заколот (повстання), що підняли у Тулоні згадувані нами роялісти - прихильники короля.
А вже у 1796 році – у часи Директорії - Наполеон командував армією, зібраною для походу у Італію.
Там, у Італії, він одержав блискучі перемоги над австрійцями, що загрожували Франції.
Відтоді й почав Наполеон подумувати про те, щоб скинути Директорію, та й самому стати на чолі Франції.
І ось у 1799 році за допомогою своїх вірних гренадерів (солдат) Наполеон розігнав Директорію і захопив владу у свої руки.
У 1802 році він оголосив себе консулом, а через два роки став імператором Франції.
Для того, щоб змінити країну, у березні 1804 року імператор ввів так званий Кодекс Наполеона, який пізніше, до речі, ліг у основу законодавства багатьох країн світу.
Кодекс захищав право власності і установлював рівні права всіх людей, а також рівність всіх релігій.
Це були абсолютно нові закони, в яких були закладені принципи французської революції – свобода, рівність та братерство.
Наполеонівські закони зробили всіх громадян країни рівними перед державою й забезпечили їм захист власності та недоторканність особистості.
Але чи було так у житті, як у цьому кодексі?
Влада Наполеона була величезною.
Все, що заважало імператору, усувалося. Тайна поліція заарештовувала всіх незадоволених.
Імператор розправився зі всіма своїми політичними супротивниками і позбавив Францію свободи.
Але водночас він повністю змінив її, надавши ці зовсім нові закони.
Ще й до сьогоднішнього дня більшість країн світу живуть за цими законами, що були створені Наполеоном і записані у Громадянському кодексі.
Всі десять років, поки він був імператором, Франція постійно воювала – і до 1812 року Наполеон завоював майже всю Європу (крім Англії).
Але вторгнення у тому ж році в Росію виявилося для нього згубним – імперія Наполеона пала.
Втім, це було лише через два роки.
А в ніч на 12 июня 1812 року розпочалася війна, яка у російській історії носить назву Вітчизняної.
Спочатку для Наполеона все начебто складалося непогано.
Російська армія з тяжкими боями відступала все далі й далі від своїх західних кордонів.
Але у серпні головнокомандуючим цієї (російської) армії став Михайло Кутузов.
Намагаючись не допустити французів до Москви - столиці Росії, за 100 кілометрів від цього міста Кутузов вирішив дати французам бій.
І 26 серпня відбувся бій на Бородинському полі.
Сили супротивників були приблизно рівними, тому обидві сторони понесли величезні втрати.
Розуміючи, що для продовження військових дій потрібен передпочинок, Кутузов прийняв рішення відступати, віддавши французам Москву.
Разом з військами покинули місто і всі його мешканці.
Наполеон Бонапарт, думаючи, що війна вже ним виграна, почав чекати моменту, коли росіяни з’являться для заключення миру.
Тим часом, російська армія, зібравши сили, посилена новими військовими загонами, напала на французів й погнала їх зі своєї території тією самою, розграбованою ними ж (французами) раніше дорогою – Смоленською, якою вони й наступали.
І скоро від величної “великої армії” Наполеона залишилися лише її жалюгідні залишки. Сам же Наполеон, передавши командування своєму воєначпальнику Мюрату, терміново відправився у Францию.
Але було вже пізно.
Коли звістка про розгром Наполеона у Росії досягла Європи, у захоплених ним країнах розпочався рух за визволення. І скоро французська армія потерпіла перші поразки також у Іспанії та Португалії.
До Росії та Англії приєдналися Прусія та Австрія, а у 1814 році російські, австрійські та пруські війська вступили у Париж.
Наполеон зрікся престолу і був відправлений у заслання на острів Ельба.
Але через рік він біг з цього острова, висадився у Франції і на 100 днів знову зайняв французский престол (у історії цей період саме тому й називається так - “Сто днів”).
Наполеону вдалося зібрати нову армію й напасти на Бельгію, де він переміг російську армію при Лігні.
Але у битві при Ватерлоо Наполеон був вщент розбитий англійцями та пруссаками.
Його знову заслали, але вже на інший острів - Святої Олени.
І там, через сім років – у 1821 році – у засланні, він й помер.

Революції в Європі

Тим часом, в самій Європі після завершення наполеонівських війн царював хаос.
Багато хто з людей жив у злиднях – частково через війни, але перш за все тому, що населення Європи на той час різко зросло.
В селах на всіх вже не доставало землі, у містах - у свою чергу - не вистачало робочих місць.
І навіть ті, кому вдавалося одержати роботу, найчастіше одержували таку злидарську зарплату, що її ледве вистачало на життя.
Звичайні люди, як і раніше, бажали брати участь в управлінні державою і одержувати свою частину національного надбання, що було, як вони вважали, привласнено багачами.
Саме тому й почали у Європі виникати повстання.
Так, в 1830 році у Франції спалахнуло декілька повстань, що швидко поширилися й на інші країни (вони були дуже швидко задушені).
А у 1848 році всією Європою одночасно спалахнуло стільки революцій та повстань, що цей рік навіть одержав назву Року революцій.
Тільки ось причини цих повстань були різними.
Так, у Ірландії почалася боротьба за незалежність та відділення цієї країни від Великобританії.
У самій Великобританії так звані чартисти вимагали проведення політичних реформ (перетворень) та надання права голосу всім повнолітнім чоловікам.
У Франції повстанці вимагали загального виборчого права для всіх, а також відновлення республіки.
Зовсім іншого бажали повстанці Італії та Німеччини, які намагалися об’єднати свої держави (на той час ці країни складалися з окремих частин).
Народи Австро-Угорщини, напроти, виступали за розпад імперії та створення незалежних держав.
У деяких країнах (скажімо, у Данії, Бельгії та Нідерландах) ці повстання проходили мирним шляхом, у інших – розпочалися військові дії (так, наприклад, у Франції повстанці були розстріляні урядовими військами).
Але, незважаючи на те, що цей революційний рух охопив багато країн та величезну кількість людей, всі вони вже до кінця наступного року також були задушені.
Часткового успіху добитися вдалося лише французам – їх король Луї Пилип зрікся престолу, і монархія ненадовго поступилася місце Другій республиці.
Але хвилювання не припинилися, тому уряди деяких найбільш розвинутих країн зрозуміли необхідність прийняття реформ.
У свою чергу, вчені, філософи та економісти почали шукати нові шляхи державного правління.
З політичних міслителів того часу найбільш відомими стали Карл Маркс та Фрідрих Енгельс, які виклали у 1848 році свої ідеї у книжці, що носить назву “Маніфест Комуністичної партії” (про Маркса ми трохи далі ще будемо розповідати).

Британська імперія

Вже на початок 19 століття Великобританія стала однією з наймогутніших держав світу.
Цю країну називали “володаркою морів”, а ще - імперією, де ніколи не заходить сонце.
І недарма.
Річ у тому, що на той час Велика Британія мала найбільшу кількість колоній (тобто країн, що залежали від неї), які знаходилися у різних куточках земної кулі.
Саме тому й столиця її – місто Лондон - вважалася найголовнішим світовим фінансовим та торговим центром. А грошова одиниця Великобританії - фунт стерлінгів – була тоді основною світовою валютою.
До речі, на вершині своєї могутності Британська імперія займала чверть світової суши, а також включала в себе чверть населення планети.
Перші колонії Британії були засновані ще у 12-13 століттях в різних куточках світу – у Канаді, Індії, Австралії, а також у Карибському морі.
Після перемоги над Наполеоном у склад Великобританії ввійшли ще й інші країни та території.
Саме колонії забезпечували британську промисловість сировиною та слугували величезним ринком збуту готової продукції.
Спочатку цими колоніями найчастіше керували торгові компанії – наприклад, Ост-Індська компанія у Індії та Гудзонська компанія у Канаді, але поступово всі ці території перейшли під пряме правління Британії.
Для того, щоб виробляти для англійського ринку цукор, каву, спеції та чай, у цих колоніях засновувалися плантації.
Правила на той час Великобританією королева Вікторія (1819-1901), яка зайняла престол у 18 років після смерті короля Вільгельма ІУ, що доводився їй дядьком.
Сталося це у 1837 році (всього ж вона правила країною 64 роки).
Між іншим, було у королеви Вікторії та її чоловіка – принця Альберта - 9 дітей.
Тож і не дивно, що пов’язані вони були з багатьма царюючими домами Європи (адже королі, імператори та царі на той час намагалися одружуватися з рівними – тобто представниками таких само правлячих кіл з інших країн).
Так, останній німецький імператор Вільгельм II доводився Вікторії онуком, а російський імператор Микола II у свою чергу був одружений на її онучці.
У часи королеви Вікторії Великобританія була країною величезних контрастів, де багачі жили у достатку та розкошах, у той час як бідняки ледве, як кажуть, зводили кінці з кінцями.
Але, одночасно, коли у 1848 році коли Європою пройшла хвиля повстань та революцій, у Великобританії зберігався відносний спокій.
Наприкінці царювання королеви Вікторії Великобританія поступово почала втрачати місце ведучої держави світу.

Громадянська війна в Америці

Тим часом, в 60-х роках 19 століття у США виникла нова громадянська війна.
Річ у тому, що створення цієї країни не знищило рабства негрів у південних штатах (на півночі ж рабство було скасоване ще у 1820 році).
Саме через це й виникла війна між північчю та півднем цієї країни.
Втім, розпочалося все у 1861 році, коли президентом США було обрано Авраама Лінкольна, партія якого (так звана республіканська) вимагала відмінити рабство.
Мешканці півдня побачили у цьому загрозу їх способу життя, тому того ж року одинадцять південних штатів оголосили, що поривають з США і засновують свою конфедерацію (об’єднання).
Саме тому, до речі, мешканців Півдня - прихильників цієї ідеї - почали називати конфедератами.
А їх супротивників – прихильників федерації (державного устрою США) - почали називати федералістами.
Ну от. Лінкольн оголосив конфедератів заколотниками, і розпочалася громадянська війна.
У військовому та економічному відношенні Північ була значно сильнішою за Південь.
Так, перед війною північні штати давали 75% всієї промислової продукції країни. Тут знаходилася й половина залізниць.
Та й населення на Півночі проживало більше – 22 мільйонів чоловік, у той час як на півдні країни було всього 9 мільйонів чоловік (з них 3,5 мільйони рабів).
Однак, незважаючи на це, перші битві були виграні конфедератами (Півднем).
Перелом у війні настав у середині 1862 року - після того, як Лінкольн прийняв два важливих документа.
Перший - закон про так звані гомстеди – проголошував право кожного громадянина країни всього за 10 доларів отримати земельний наділ (гомстед) на незайнятих західних землях. Другий закон ліквідував рабство у штатах-учасниках заколоту (остаточно ж скасування рабства було затверджено Конгресом у 1865 році).
Прийняття цих двох законів відразу ж привело до швидкого поповнення армії Півночі.
І дуже скоро розпочалися перші перемоги.
Війська федералістів (Півночі) розбили війська конфедератів під Геттісбергом.
Інша армія Півночі під командуванням генерала Гранта зайняла місто конфедератів Віксберг.
На початку вересня 1864 року армія Півночі захопила Атланту – центр військової промисловості конфедератів, в грудні – Савану, важливий морський порт Півдня.
У цей час на виборах Авраама Лінкольна було переобрано на другий строк.
Тим часом, федералісти просувалися все далі на південь. І 3 квітня 1865 року нарешті було взято столицю конфедератів (Півдня) – місто Річмонд.
А через шість днів після цього капітулював (тобто склав зброю) генерал конфедератів Роберт Лі.
Так, перемогою Півночі, й закінчилася ця громадянська війна, що нанесла величезний матеріальний збиток країні й коштувала величезних жертв – адже з обох боків загинуло понад 600 тисяч чоловік.
Але була ще одна, можливо остання, жертва цієї війни – сам президент Лінкольн.
Річ у тому, що через п’ять днів після капітуляції, 14 квітня, він був застрелений вбивцею - прихильником рабства.

Дикий Захід

Після проголошення у 1776 році незалежності США, туди з Європи прибуло багато переселенців.
Дехто оселявся у вже обжитих східних штатах, дехто направлявся на захід – на території, де пізніше виросли штати Мічіган, Огайо, Індіана та Ілллінойс.
Підкорювачів цих земель звали піонерами (від французського слова pionnier - першопрохідник, зачинатель).
Добиралися вони до кінцевої свої мети довгими караванами.
Дерев’яні фургони з важкими колесами та міцними вісями тягнули упряжки волів та мулів.
В цих фургонах переселенці везли меблі, одежу, інструменти, продукти – словом, все, що могло придатися на новому місці.
Будь-якої миті ці піонери готові були до нападу індіанців, у яких, власно кажучи, вони відбирали землю.
Діставшись до місця, переселенці вибирали собі кожен своє місце, й розпочиналася робота.
Вони розчищали землю, потім корчували пні, після чого обробляли та засівали землю.
У випадку неврожаїв поселенцям було нелегко – адже ніяких магазинів, де б щось можна було купити, поруч тоді не було.
Але, незважаючи на труднощі, на захід відправлялося все більше людей.
Тим часом, у 1803 році США викупили у Франції Луїзіану, а у 1819 змусили Іспанію поступитися Флоридою.
І скоро переселенці почали заселяти й ці землі.
У 40-50-х роках 19 століття між США та Мексикою відбулася американо-мексиканська війна. США захопили більше половини території Мексики, і піонери рушили й туди.
Так поступово й заселявся захід Америки.
У 1848 році, у Каліфорнії, що залишалася ще тоді провінцією Мексики, виявили золото.
Тисячі старателів (шукачів золота) кинулися захоплювати собі ділянки землі – виникла так звана “золота лихоманка” (ми про це вже трохи трохи згадували).
За допомогою лотків старателі промивали річну гальку в надії знайти золотий пісок.
Декому з них на цьому вдалося навіть розбагатіти – щоправда, дуже небагатьом.
Завдяки напливу людей з усіх куточків земної кулі, міста, подібні до Сан-Франциско, почали швидко зростати.
У 1859 році виникла новий етап “золотої лихоманки” – після відкриття запасів золота у Неваді та Колорадо.
А через три роки – у 1862 році – уряд видав так званий Гостед-акт, за яким будь-яка сім’я могла одержати землю за умовою, що буде обробляти її не менше, аніж п’ять років.
На цю пропозицію погодилися тисячі чоловік.
І скоро міст та селищ на західних землях стало ще більше.
Так “Дикий” Захід поступово ставав цивілізованим.

Об'єднання Італії

Тим часом, у Європі об’єднали свої території Німеччина та Італія - дві країни, що зіграли неабияку роль у 20 столітті.
Почнемо з Італії.
На початку 19 століття Італія була об’єднана під владою Наполеона Бонапарта.
Але після його поразки у 1815 році окремі частини цієї країни знову повернулися під владу своїх прежних володарів, і лише П’ємонт (Сардинське королівство) залишався незалежним.
Всі ці області керувалися іноземними державами, найбільшою з яких була Австрія.
От і почав вже у 20-30-х роках 19 століття зростати опір цьому іноземному правлінню.
І скоро внаслідок цього виник так званий рух Рісорджименто (незгода) - боротьба італійців за створення єдиної незалежної країни.
В 1840 та 1848 роках у багатьох італійських областях спалахнули революції, які, втім, скоро були задушені.
Але боротьба за об’єднання на цьому не завершилася – незалежний П’ємонт, яким керував король Віктор-Емануїл, продовжував шукати, як кажуть, шляхи до досягнення цієї мети.
Об’єднання Італії було головною метою й глави уряду цієї країни, звали якого Камілло Бенсо Кавура (1810-1861).
Кавура розумів, що самі вони не впораються з цим завданням, тому й шукав спільника у Європі.
І у 1858 році такий спільник був знайдений.
Це був племінник Наполеона Бонапарта – Наполеон ІІІ, що захопив на той час владу у Франції.
Наполеон ІІІ погодився взяти участь у війні з Австрією, щоб допомогти приєднати до П’ємонту Ломбардію та Венеціанську області, за однієї лише умови – якщо Франція у свою чергу одержить Савойю та Ніцци.
І у квітні 1859 року розпочалася війна.
Об’єднані франко-п’ємонтські війська дуже швидко нанесли поразку Австрії.
Але, побоючись посилення П’ємонту, Наполеон зрадив Кавура і наполіг на включення до цієї країни лише Ломбардії.
Сам же Наполеон ІІІ одержав Савойю та Ніцци (як вони й домовлялися).
Але у 1860 році в склад П’ємонту ввійшли також й інші італійські землі.
А весною того ж року розпочалося повстання на Сицілії, участь у якому взяв Джузеппе Гарібальді (1807-1882).
Солдат армії цього генерала звали “червоносорочниками”, оскільки вони носили сорочки саме такого – червоного – коліру.
Це вже не вперше генерал Гарібальді брав участь у боротьбі за об’єднання своєї країни.
Ще у 1834 році він очолював визвольне повстання, за що після поразки був засланий на 10 років у Південну Америку.
Під час революції 1848 року Гарібальді знову повернувся на батьківшину, взяв участь у новому повстанні і знову був засланий.
І ось у 1860 році, після повернення з другого заслання, Гарібальді підтримав короля Віктора-Емануїла й відправився на чолі 1000 добровольців на боротьбу за визволення Сицилії та Неаполю.
Досить скоро генерал захопив весь острів, і у квітні того ж року було офіційно проголошено про створення Італійського королівства, королем якого став Віктор-Емануїл.
Лише Венеція та Рим ще деякий час залишалися у складі інших країн (вони ввійшли у склад королівства відповідно у 1866 та 1871 роках).
Саме Рим й став столицею об’єднаної Італії.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! Самая детальная информация Фундаментные работы на нашем сайте.