тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Радянський Союз

Повна назва цієї країни була така – Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Створений Радянський Союз був у 1922 році, і розташовувався він на більшій частині території колишньої Російської імперії.
У складі СРСР було 15 республік, серед яких була й Україна.
Метою цією країни було оголошено побудову комунізму (від латинського слова communis - загальний) – нереального суспільства, у якому всім було б дуже добре.
Сама ж держава стала вважатися соціалістичною (соціалізмом тодішні “вчені” називали перехідний етап від капіталізму до комунізму).
Коли помер Ленін, у країні почалася боротьба за владу. Було декілька претендентів, але переміг Йосип Сталін.
Під керівництвом Сталіна комуністична партія цілком підкорила собі країну. Почалися масові репресії - особливо страхітливою виявилася друга половина 1930-х років.
Люди жили у постійному страху. Ніхто – ані робітник, ані міністр - не міг бути впевненим, що його не заарештують як “ворога народу”.
Приїздили ніччю. Людину саджали у так званий “воронок” (автомобіль), і вона надовго зникала з життя (якщо взагалі коли-небудь поверталася).
“Ворогом народу” міг бути будь-хто. Але головними ворогами, як пояснював товариш Сталін, були ті, хто не вірить у побудову комунізму.
Втім, у в'язницю кинути могли за будь-що. Для цього достатньо було, наприклад, спізнитися на роботу.
Підозріливість прийняла глобальні розміри – масштаби країни.
“Національним героєм” став Павлік Морозов – хлопчик, що доніс на власних батьків.
Почала працювати так звана система ГУЛАГ (система концтаборів), де не дотримувалися елементарні людські права, тому тисячі людей вмирали від голоду, хвороб та непосильної праці.
Тим часом, у Німеччині до влади прийшли фашисти. Наприкінці 30-х років СРСР та Німеччина уклали між собою договір про розподіл Європи - так званий пакт про ненапад.
І розпочалася друга світова війна.
Фашистська Німеччина окупувала Данію, Норвегію, Бельгію, Нідерланди та Францію, і наприкінці 1940 року нею була захоплена майже вся Європа.
У свою чергу, в 1939-1940 роках СРСР вторгся у Європу і захопив Західну Україну, Західну Білорусію, країни Прибалтики, Бессарабію та Північну Буковину.
А у листопаді 1939 року СРСР напав на Фінляндію, яку так і не зумів захопити - невеличкій Фінляндії вдалося відстояти свою незалежність.
Внаслідок цієї війни міжнародний авторитет країни був ще більше підірваний, і СРСР був виключений з Ліги Націй (організації, яка, як ми вже розповідали, була створена після першої світової війни для підтримання миру у світі).
У 1941 році Німеччина, порушивши пакт про ненапад, напала і на Радянський Союз. Розпочалася війна, яка у історії має назву Вітчизняної.
П’ять довгих років – 1941 по 1945 - тривала ця війна.
А після її завершення СРСР ще збільшилася за рахунок приєднання деяких нових територій. Крім того, утворився так званий “табор соціалізму”, у який ввійшли нові країни – Чехословакія, Польща, НДР та інші.
У цих країнах була встановлена жорстка влада, що направлялася керівниками СРСР.
Після війни репресії усередині країни продовжувалися. Крім того, були розірвані усілякі відношення з країнами Заходу, почалася “холодна війна” систем, гонка озброєнь.
Але у 1953 році помер Йосип Сталін, і генеральним секретарем (керівником) країни став Микита Хрущев.
Все почало покращуватися. Більше уваги почало приділялося людям, підвищенню їх рівня життя.
Але у році відбувся новий державний переворот, і до влади прийшли консервативні сили на чолі з Леонідом Брежнєвим.
Реформи були, як кажуть, “відставлені”, і СРСР знову залишився на “обочині історії”.
У той час, як світ розвивався, з’являлися нові технології, Радянський Союз нагадував “сонне царство”, яке водночас інтенсивно працювало на війну - ми про це вам ще розповімо.
Радянський Союз періодично придушував повстання у країнах, ним окупованих, наприклад, у Угорщині (1956) та Чехословаччини (1968), які намагалися звільнитися від “батьківської опіки” СРСР.
У 1979 році СРСР спробував також захопити незалежну державу (республіку) Афганістан.
Але у 1985 році помер керівник держави – генеральний секретар комуністичної партії Леонід Брежнєв. І скоро першим президентом країни став Михайло Горбачов, який оголосив так звану перебудову.
Різко виросла політична активність народу, сформувалися масові, а також національні рухи та організації.
Але Горбачов не зрозумів, що потрібні справжні реформи, він ще сподівався побудувати “соціалізм з людським обличчям”, що призвело до величезної кризи у країні.
Грудень 1991 року можна вважати кінцем СРСР.
Саме тоді Білорусія, Росія та Україна підписали так звану угоду про створення нового державного об’єднання - Співдружності Незалежних Держав (або СНД), у яке ввійшли деякі з колишніх республік СРСР.
Але, як ви розумієте, було це вже значно пізніше. Тому знову повернемося на початок 20 століття і розповімо про іншу країну – Ірландію.

Ірландія

На початку 20 століття Ірландія почала боротьбу за свою незалежність від Великобританії.
Втім, треба сказати, що не всі ірландці хотіли цієї незалежності. Шість північних графств – так званий Ольстер – бажали залишатися і надалі частиною Великобританії. Незалежною ж Ірландію хотіли бачити мешканці півдня цієї країни.
Причини цього росколу “лежать” ще у 16 столітті, коли англійські монархи почали селити англійських протестантів та шотландців на захоплених у ірландських католиків землях.
Робилося це для того, щоб місцеве населення почало краще відноситися до британської корони.
Саме тоді і виник цей розкол між північними землями Ірландії, населення яких влаштовувало їх підпорядкування Великобританії, та південними, мешканці яких постійно намагалися відокремитися від неї.
І ось на початку 20 століття Ірландія почала нову боротьбу за незалежність. Розпочали цю боротьбу, зрозуміло, мешканці південних територій.
Одночасно, британському уряду на розгляд були подані два білля (законопроекти) про самоуправління, що були відхилені.
Тоді ірландці представили третій білль, який нарешті був підписаний, але не встиг вступити у силу, оскільки розпочалася перша світова війна.
Під час війни прихильники незалежності Ірландії продовжували свою боротьбу. Так, 24 квітня 1916 року 1600 чоловік підняли озброєне повстання, захопили декілька суспільних будинків і оголосили Ірландію республікою.
Цілих чотири дні протрималася ця республіка, після чого повстанців все ж таки змусили скласти зброю.
Серед цих повстанців були представники різних політичних організацій – політичної партії “шин фейн”, Руху ірландських волонтерів (солдат) та Ірландської громадянської армії.
Під час загальних виборів у грудні 1918 року кандидати від “шин фейн” були вибрані майже у всіх округах, крім Ольстера. Але замість того, щоб відправитися на засідання у Палату общин у Лондон, вони зібралися у Дублині, де створили свій власний парламент – “Дейл Еринн” (Ірландські національні збори).
Цей парламент ввів свій суд, податкову систему та поштову службу, а у 1919 році проголосив республіку.
Великобританії, звичайно, це не дуже сподобалося, і виникла трирічна війна.
З боку ірландців виступало військове крило “шин фейн” (яке пізніше перетворилося на Ірландську республіканську армію).
З боку Великобританії – Королівські ірландські поліцейські сили, що називалися “чорно-сірими”.
У липні 1921 року керуючий армією повстанців Майкл Коллінз вирішив запропонувати британському уряду провести переговори, внаслідок чого було підписано англо-ірландський договір, згідно з яким більша частина Ірландії стала незалежною.
Північні ж райони – Ольстер – залишився у складі Британської імперії.
Виник новий спалах громадянської війни – вже між прихильниками цього договору та республіканцями, які бажали незалежності для всієї Ірландії.
Ця війна продовжувалася до 1923 року, коли республіканці вирішили тимчасово примиритися з розділом Ірландії.
Була заснована нова політична партія – “фіанна файл”, керівник якої – Імон Де Валера - виграв у 1932 році всеірландські вибори і на багато років став її президентом.

Велика депресія

Великою депресією в історії називають найбільш тривалу економічну кризу 1929-1933 років.
Втім, як на наш погляд, ніяка вона й не найтриваліша. У нас, в Україні, ще й не такі бувають...
Між іншим, саме слово “криза” походить від грецького слова krisis (рішення, поворотний пункт, вихід) і позначає “різкий, крутий перелом”, “тяжке становище”
Або є ще таке значення –“тяжкий економічний стан”.
Словом, як у нас зараз. Грошей у країні майже немає, а мати б їх дуже хотілося.
Так і у Америці сталося - виникла криза.
Цілих чотири роки так продовжувалася, а потім з’явилася людина, яка дуже швидко країну з цього всього вивела.
Ось ми й думаємо: а може, і нам би, у нашій країні, таку людину пошукати? Невже б не знайшли?
Щоправда, там, у Америці, це був сам президент…
Втім, ми знову, здається, щось не про те розповідаємо, про що треба. Тому продовжимо краще розповідь про Америку та про кризу.
Розпочалася вона у США, але швидко поширилася і на інші країни, у першу чергу, на Великобританію та Німеччину, які були тісно пов’язані між собою різноманітними економічними зобов’язаннями.
Банки та підприємства почали закриватися, люди залишалися без роботи. За деякими даними, більше чверті населення США не мали ніяких інших засобів для існування, окрім жебрацтва.
А ще посібника по безробіттю – тобто грошей, які виділяла держава для тих, хто залишився без роботи.
(Добре їм - хоч посібник в них був. А то ось у нас, в Україні, теж зараз криза, але посібника ніякого ми не одержуємо)
Втім, не будемо зараз про сумне. А краще подивимося, як же все це закінчилося.
Під час Великої депресії кількість безробітних вирісла в усіх країнах світу. У великих містах вишиковувалися величезні черги за куском хліба та тарілкою супу. Голодували всі: дорослі, діти.
Але найбільший удар криза все ж таки нанесла США, Великобрітанії та Германії.
Ви, звичайно, можете спитати: а при чому тут інші країни, якщо криза відбулася у США?
Все просто. Річ у тому, що всі ці країни були пов’язані між собою системою так званих міжнародних займів. Тобто США давало у борг (позичало) багатьом іншим країнам.
І коли виникла криза, США почало вимагати, щоб ці країни з нею розплатилися. Але інші країни до цього були не готові.
Ось так і виникла світова криза.
А допомогла вийти з неї система заходів – так званий “Новий курс”, що їх ввів новий президент Америки - Франклін Делано Рузвельт (1882-1945), який став її тридцять другим президентом в самій розпал кризи – у 1932 році.
До речі, єдиний президент США, що вибирався на цей пост чотири рази.
У перші сто днів свого президенства Рузвельт здійснив ряд дуже важливих реформ.
Він підтримав фермерів (селян), надав величезну фінансову допомогу безробітним. Були прийняті закони по охороні праці та соціальному захисту.
“Новий курс” також включав у себе програму по створенню нових робочих місць.
Словом, багато чого зробив Франклін Рузвельтт, внаслідок чого вже починаючи з 1933 року криза поступово почала відступати, і до 1941 року – часу вступу США у другу світову війну – безробіття у країні було повністю ліквідовано.

Йосип Сталін

А у цей саме час, на іншому континенті планети Земля, у країні під назвою СРСР, продовжував будуватися соціалізм.
“Керував” цим будівництвом генеральний секретар комуністичної партії Радянського Союзу Йосип Сталін (1878-1953).
Справжнє прізвище Сталіна було зовсім іншим – Джугашвілі (він походив з сім’ї грузинського шевця).
Освіту Сталін одержав релігійну – спочатку духовне училище, потім Тифліську духовну семінарію (втім, семінарію закінчити він не зумів - був виключений).
У 1898 році Сталін вступив у грузинську соціал-демократичну організацію “Месаме-дасі”, за що шість разів заарештовувався, чотири рази біг із місць посилань.
Потім Сталін примкнув до більшовиків, і через короткий час став одним з керівників Бакинського комітету партії більшовиків.
У 1912 році з ініциативи Леніна він був переведений у так званий Центральний Комітет Російської соціал-демократичної партії (ЦК РСДРП) - так називалася тоді партія більшовиків.
Після смерті Леніна серед лідерів Комуністичної партії розгорілася боротьба за владу (на той час комуністична партія була єдиною партією у країні; всі інші вже були розгромлені).
Сталін зумів знищити всіх своїх реальних і можливих суперників і з 1924 року почав одноособово правити країною.
Це були кошмарні часи – адже Сталін улаштував справжній масовий терор.
Сталін пояснював, що у всіх труднощах тодішнього тяжкого життя винні “вороги народу”, тому “ворогів” шукали всюди.
Втім, ними могла стати будь-яка людина – ніхто від цього не був застрахований.
В країні панували страх і підозріливість. Людей заарештовували, саджали у тюрьмі та табори. Мільйони людей було знищено.
Словом, Сталін все добре вирахував і зробив для того, щоб підкорити собі цю величезну країну.
Так робили ще раніше диктатори різних країн.
Саме так поступал і Сталін.
У 1939 році Сталін зблизився з іншим диктатором – Адольфом Гітлером і заключив з ним договір, згідно з яким територія Європи поділялась між двома країнами – СРСР та Німеччиною.
Потім Гітлер зрадив свого колишнього союзника і напав на Радянський Союз. Розпочалася війна, про яку ми вам трохи пізніше ще розповімо.
Сталін взяв участь у створенні так званої антигітлерівської коаліції (тобто об’єднання держав-супротивників Гітлера).
І у 1945 році гітлеровська Германія була переможена.
Після війни репресії продовжувалися. Сталін розірвав відношення з колишніми союзниками (Великобританією та Францією), внаслідок чого виникла так звана “холодна війна”.
Ось такою була ця людина.
Помер Сталін у березні 1953 року.
Хай йому земля буде пухом, і, як кажуть, бог простить всі його злодіяння. Наприклад, оце -

Голод тридцять третього

Все почалося з того, що у 1932 році Сталін підняв Україні план заготівлі зерна на 44%.
Ось саме цей нереальний план і прирік мільйони людей на смерть від голоду, який можна назвати лише штучним.
Щоб його виконати, допускалися будь-які заходи. У пошуках зерна загони партійних активістів (так називали діючих членів комуністичної партії) нишпорили у кожній хаті, зривали підлоги, залазили у колодязі.
Навіть тим, хто пух з голоду, не дозволяли собі його лишати. Якщо ж виявлялося, що хтось не голодує, то цю людину підозрювали у переховуванні цього зерна.
А для того, щоб не дати селянам кидати колгоспи, була введена так звана система внутрішніх паспортів (тобто діючих лише там, де проживала людина).
Найстрашніше всього стало на початку 1933 року, коли, залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, кору дерев, листя і навіть помиї з кухонь добре забезпечених членів комуністичної партії.
Зустрічалися навіть випадки канібалізму (тобто зголоднілі селяни їли трупи інших людей).
Як стверджував один радянський автор, спершу помирали чоловіки, потім діти, і в останню чергу вмирали жінки.
Але перш ніж померти, люди часто божеволіли.
За підрахунками, число жертв голодомору 1932-1933 років складає близько 3-6 мільйонів чоловік. Вимерли цілі села.
“Наймоторошніше, - писав пізніше один партійний активіст, Віктор Кравченко – було дивитися на маленьких діток, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їх облич усі сліди дитинства, перетворивши їх на замордованих примар; і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.”
Кошмарнішим за все у цій трагедії є те, що її можна було досить легко уникнути. Адже, як стверджують навіть документи того часу, харчів у країні вистачало.
Та й у той час як в Україні і особливо у південно-східній її частині та на Північному Кавказі (де жило багато українців) лютував голод, більша частина Росії його ледве відчула.
Сам же Радянський Союз зерно експортував (тобто продавав) за кордон (мабуть, на дуже вигідних умовах – адже не забувайте: це був час завершення великої депресії).
Втім, державі під назвою СРСР було байдуже, що станеться з її народами – людина тоді була лише гвинтиком у величезному механізмі перетворень, що відбувалися у масштабах всієї країни.

Великий терор

Поступово Сталін, який займав на той час посаду генерального секретаря комуністичної партії, захопив всю владу у країні.
І його супротивники розпочали діяти.
Єдиною можливістю усунути Сталіна тоді була така: не підтримати його кандидатуру на зїзді.
Так і зробили делегати ХУІІ з’їзду ВКП(б) – всесоюзної комуністичної партії більшовиків - у січні 1934 року.
У відповідь Сталін зробив свій крок. За його таємним дорученням було вбито Кірова – можливого суперника, якого багато хто з тодішніх членів партії бажали б бачити на місці Сталіна.
А після цього розгорнув так звану компанію проти “ворогів народу”.
Через засоби інформації (у першу чергу – газету “Правда”, центральний друкований орган комуністів) Сталін оголосив, що у країні з’явилася величезна кількість терористичних організацій, які ставлять собі завдання повалити соціалізм та вбити особисто його, Сталіна.
І під приводом цього у країні почалися масові репресії - тобто арешти та вбивства, організовані урядом.
Політична поліція, яка називалася тоді НКВС (народний комітет внутрішніх справ), почала вигадувати якісь “таємні антирадянські змови”, внаслідок чого велетенська кількість людей виявилася у тюрмах та концентраційних таборах.
Цих людей катували, і вони признавалися в участі у цих вигаданих змовах. Але їх катували далі, вимагаючи імена та прізвища й інших учасників вигаданих антирадянських організацій.
Люди називали друзів, знайомих, товаришів по роботі.
НКВС заарештовувала й цих людей.
Так у СРСР відродилися давно позабуті у світі “традиції” святої інквизиції.
Особливо страшно стало жити у СРСР у часи “Великої чистки” 1937-1938 років.
Були розстріляні майже всі “батьки-засновники” більшовизму (яких Сталін вважав своїми найголовнішими суперниками).
Була знищена більшість військового командування, внаслідок чого на початку війни СРСР виявився майже без розумного командування.
Знищувалися також представники нової радянської інтелігенції – письменники, режисери, художники.
Та й взагалі хто завгодно.
НКВС працювала, не покладаючи рук і вигадуючи все нові і нові терористичні групи, які немовби діяли у країні.
Звичайним явищем став смертний вирок (тобто розстріл) звинувачених, або у кращому випадку тривалий термін ув’язнення у сибірських робочих (концентраційних) таборах.
НКВС планував знищити цілі верстви населення, такі, як, наприклад, священики, колишні учасники антибільшовистських військ, а також ті, хто бував за кордоном або мав там родичів.
За деякими підрахунками, з 1937 по 1939 рік у Радянському Союзі було страчено близько 500 тисяч чоловік, а десь від 3 до 5 мільйонів заслано до таборів.
Боже, як добре, що все це врешті-решт закінчилося!..

Західна Україна

Між тим, майже 7 мільйонів українців, в основному, колишніх підданих Габсбургської монархії (Австро-Угорщини), перебували під владою Польщі, Румунії та Чехословаччини.
Українці на ті часи були єдиною великою нацією, що не завоювала незалежності. Тому країни Антанти, що не могли не звертати уваги на їх протести, ще до 1923 року продовжували обговорювати це питання.
Втім, незважаючи на статус (звання) другосортних громадян, західні українці знаходилися у значно кращому становищі, ніж їх співвітчизники у СРСР.
Стан польських українців значно погіршився під час Великої депресії 1929-1933 років, яка дуже сильно вдарила по населеним українцями сільськогосподарським районах.
Адже, навіть за польськими мірками, Західна Україна тоді була надзвичайно аграрною (селянською) – близько 80% її населення складали селяни. Для порівняння скажемо, що у поляків селянами були лише 50% всього населення.
І влітку 1930 року Галичиною прокотилася ціла серія повстань.
У відповідь польський уряд вдався до масових та жорстоких дій, які одержали у історії назву пацифікації (“умиротворення”).
Ці дії полягали у тому, що підрозділи кавалерії та поліції займали будівлі селян, конфісковували (тобто забирали) їх майно та продукти, заарештовували тих, хто протестував.
“Умиротворення” трохи “втихомирило” селян, але ще посилило стремління західніх українців до боротьби за незалежність.
Іншою країною, у складі якої знаходилися українці, була Румунія. Своєю нетерпимістю до так званих національних меншинств (тобто нерумунів) ця країна перевершувала Польщу – румуни навіть не визнавали українців за націю.
Найбільшою українською територією у Румунії була Буковина.
У більш кращому стані знаходилися українці Закарпаття, які виявилися у складі Чехословаччини – чехи надали їм набагато більше вольностей, аніж вони коли-небудь мали.
Але все різко почало змінюватися вже починаючи з 1 вересня 1939 року, коли німецькі війська напали на Польщу, а Радянський Союз незабаром окупував її східні території.
Саме у цей день розпочалася друга світова війна, про яку ми трохи далі ще розповімо.
Внаслідок цієї окупації частина західноукраїнських земель потрапила під владу німців, інша – більшість – під владу радянських більшовиків (комуністів).
А після нападу Німеччини на СРСР 22 червня 1941 року вся Україна виявилася окупованою нацистами (німцями).
З осені 1944 року, коли німецькі війська були вигнані з України, вся подальша історія українців, аж до 1991 року, виявилася тісно пов’язаною з Радянським Союзом.

Виникнення фашизму

Фашизмом (від італійського слова fascio - пучок, низка, об'єднання) називають політичний рух, який виник у період між світовими війнами.
Про першу війну ми вже розповідали, про другу ж війну мова скоро зайде.
Вперше фашизм виник у Італії у 1922 році, коли Беніто Мусоліні ввійшов зі своїми прихильниками у Рим і пригрозив поваленням уряду, якщо його не зроблять премьер-міністром. Король погодився з його вимогами і запросив сформувати новий уряд.
Після цього озброєні фашистські банди вбили представників інших політичних течій, і вже у 1923 році Італія стала однопартійною.
А ще через рік Мусоліні став дуче (тобто диктатором).
В Іспанії все було трохи інакше.
На той час у Іспанії правив диктатор Мігель Примо де Рівера, що бажав об’єднати народ під лозунгом “Країна, релігія, монархія”. Але його у 1930 році скинули, і Іспанія стала республікою.
Втім, недовго так було – вже у 1936 році генерал Франсиско Франко скинув законно вибраний уряд Іспанії. Підтримувала генерала нова фашистська партія – так звана “іспанська фаланга”, яку заснував син Примо де Рівери.
Розпочалася громадянська війна, що через деякий час закінчилася повною перемогою Франко, якому допомогли у цьому Італія та Німеччина.
У Німеччині фашисти (націонал-соціалістична партія) прийшли до влади у 1933 році. Лідер німецьких фашистів – Адольф Гітлер – завоював підтримку народу обіцянкою зробити Германію великою державою.
Гітлер також знищив всі інші політичні партії, ввів таємну поліцію та нагляд над населенням. Почалися гоніння на євреїв.
Одночасно, Гітлер почав готуватися до війни.
І у березні 1939 року гітлеровські війська захопили Чехословакію, а у вересні того ж року відправилися завойовувати Польщу.

Телебачення

Але перед тим, як розповідати вам про другу світову війну, яка невдовзі розпочалася, згадаємо ще одну дуже важливу подію, що сталася у тридцяті роки, а саме – про з’явлення телебачення.
Сталося це у 1936 році, коли англійська компанія Бі-Бі-Сі почала вести свої перші телевізійні програми.
Втім, історію телебачення, напевно, треба розпочинати не з цього, а зі з’явлення його найближчих “пращурів” – фотографії та кінематографа (адже якби їх не було, не було б і самого телебачення).
Ну от. “Батьками” фотографії вважаються французські винахідники Дагер та Ньєпс.
А датою винаходу фотографії - 1839 рік, коли Луї Жак Манде Дагер повідомив Парижській академії про новий спосіб отримання зображення, який на його честь був названий дагерротіпією.
Багато з того, що запропонував Дагер, до речі, було розроблено ще його колегою - винахідником Жозефом Нісефором Ньєпсом (який на той час вже помер).
Майже одночасно з Дагером – у 1841 році - про інший спосіб фотографії, так звану калотипію, у Великобританії повідомив й Вільям Генри Фокс Толбот.
Винахід Толбота, до речі, виявився ближчим до сучасної фотографії.
Ну от. Майже через півсторіччя після цього - у 1895 році - завдяки братам Люм’єр, Огюсту та Луї, з’явилося нове технічне мистецтво - кінематограф.
Власне винахідником кінематографу (назва якого також належить братам Люм’єр) був Луї, власник дрібного заводу, але Огюст допомагав йому і надалі був активним учасником кінознімань.
Найперший у світі кіносеанс відбувся тоді ж, у 1895 році, у Парижі, в Гран-кафе на Бульвар-де-Капюсин.
Організували його, як ви, напевно, вже зрозуміли, вже нам трохи знайомі брати Люм’єр.
Одночасно з цим, були зроблені деякі суто технічні відкриття, які й надали можливість англійській компанії Бі-Бі-Сі розпочати в 1936 році у Лондоні регулярний показ власних телевізійних програм.
Того самого року телепередачі розпочалися також і у Великобританії та Німеччині.
У 1939 році це відбулося і у СРСР (спочатку у Москві та Ленінграді), а у 1941 році - у США.
Спочатку телебачення було чорно-білим. І лише у 1950-х роках завдяки цілому ряду технічних відкриттів з’явилася можливість передавати кольорове зображення.
З середини 1980-х років ведеться розробка так званого цифрового телебачення, яке надасть йому значно вищої якості.
Ну, ось коротко і все про телебачення.
А зараз розкриємо найкривавішу сторінку новітньої історії людства.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! Смотрите информацию заточные станки для коньков на нашем сайте. . Проникающая гидроизоляция пенетрон.