тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Чорнобиль

Місто Чорнобиль знаходиться на території України.
Виникло воно у 1941 році. І жили тут ще донедавна люди, які працювали на Чорнобильській АЕС.
І ось у 1986 році…
Втім, почекайте. Спочатку розповімо, що ж це таке - АЕС.
Цими трьома літерами позначають атомні електростанції - підприємства, що виробляють так званий електричний струм.
Саме завдяки електричному струму у наших квартирах з’являється світло, а також починають працювати різноманітні електричні прилади - телевізор, магнітофон, холодильник - словом, все те, що включається у розетку.
Зараз місто Чорнобиль – “мертве” місто. Тут більше ніхто не живе.
Річ у тому, що в цьому місті, у ніч із 25 на 26 квітня 1986 року, сталася жахлива катастрофа.
Вибухнув так званий четвертий реактор, внаслідок чого у атмосферу було викинуто величезну кількість радіоактивних речовин.
Це було жахливе явище – адже радіоактивні речовини впливають на людей, внаслідок чого у їх організмах відбуваються різноманітні процеси, які можуть привести до смерті.
Ось саме така катастрофа й відбулася у Чорнобилі.
Причому наслідки цього викиду відчувалися не тільки на території СРСР, але й у Італії, Франції, Скандинавії та Великобританії.
Мешканці міст та сел, що знаходилися у радіусі 30 кілометрів від Чорнобиля, були евакуйовані (вивезені) з цього району і розселені у інших містах і селах України.
Втім, спочатку уряд (як український, так і уряд СРСР, в який тоді, нагадаємо, ще входила Україна) мовчали про те, що сталося.
Але вже через деякий час це “забруднення” атмосфери радіоактивними речовинами виявили на території Швеції та Західної Німеччині.
Замовчувати аварію стало неможливим, і з початку травня у радянських газетах поступово почала з’являтися про це інформація.
Тим часом, у Києві та інших містах України, що піддалися радіоактивному забрудненню, були проведені звичайні першотравневі демонстрації.
Завдяки чорнобильськіїй аварії українці ще раз переконалися у байдужності свого уряду до життя та здоров'я простих людей.

Рух “зелених”

А зараз розповідь про так званих “зелених”. Найважливівшою проблемою 20 століття стала проблема збереження природи.
Річ у тому, що за час свого існування люди дуже змінили обриси нашої планети. І, треба сказати, не завжди у кращий бік.
Було вирубано величезну кількість лісів. Багато рік обміліло. Деякі види тварин та птахів назавжди зникли.
Словом, погано стало природі. А отже, погано може стати і самій людині.
До 1960-х років над цим мало хто замислювався.
Але вже у 70-х роках з’явилися організації, що повели боротьбу за захист природи.
Серед таких організацій був і Грінпіс (від англійського слова Greenpeace — “Зелений світ”) – незалежна міжнародна організація, що саме й займається проблемою зберігання природи.
Грінпіс був заснований у 1971 році активістами з Канади та США, і на сьогоднішній день він має свої відділення у 25 країнах (у тому числі, у Москві та Києві).
Зміст назви “зелений світ”, на наш погляд, дуже зрозумілий: адже зелений – це колір зелених рослин, колір живої природи.
От і борються “зелені” проти ядерних випробувань та радіаційної загрози, проти забруднення середовища промисловими відходами, за збереження тварин та птахів.
Але, крім того, “зелені” допомагають і людям – тим, кому погано, хто страждає від голоду та бідності.
Виступають “зелені” також й проти війни – адже сучасна війна може знищити всю нашу планету.
І дякуючи їм, люди починають розуміти, як багато залежить від них, починаючи й самі піклуватися про природу.
Словом, добре, що є “зелені”.

Завершення “холодної війни”

Відношення між СРСР та США почали вирівнюватися вже починаючи з початку 60-х років. Але ще довгий час ці дві країни відносилися одне до одного з величезною підозрілістю.
Втім, реально напруженість між ними почала зникати лише наприкінці шестидесятих років. Саме тоді були підписані договора про скорочення коштів, що витрачалися обома країнами на озброєння (а отже, і на війну).
Втім, ситуація знову погіршилася у 1980 році, коли президентом США став антикомуніст (тобто супротивник комунізму) Рональд Рейган.
Рейган знову збільшив витрати на озброєння. У часи його президенства розглядався, наприклад, проект створення космічної системи захисту США від ядерного нападу.
Тим часом, в 1985 році у СРСР до влади прийшов Михайло Горбачов, який почав проводити деякі економічні та соціально-політичні реформи.
У цей час напруженість між цими двома країнами різко ослабшала, і через два роки Горбачов та Рейган підписали угоду про заборону ракет середньої дальності.
Внаслідок реформ Горбачова й у країнах Східної Європи виникла необхідність у реформах.
Згодом там відбулися так звані вільні вибори, і до кінця 1989 року комунізм повалився у Польщі, Угорщині, НДР (Німецькій Демократичній Республіці), Чехословаччині та Румунії.
А наступного року об’єдналися Західна та Східна Німеччини.
До речі, саме тоді була повалена і так звана Берлінська стіна, що тридцять сім років розділяла це місто.
Люди Східного Берліну часто намагалися перелізти через неї, щоб потрапити на Захід, і багато хто з них був вбитий.
Коли стіну зруйнували і забрали охорону, люди з обох боків почали брати її шматочки як сувеніри – на пам’ять.
В серпні 1991 року у СРСР була зроблена спроба державного перевороту, який привів до падіння уряду Горбачова і заборони комуністичної партії.
А вже у грудні цього ж року колишній СРСР перестав існувати.
“Холодна війна”, яка продовжувалася сорок років, нарешті завершилася.

Незалежна Україна

Свою незалежність Україна проголосила, як ми вже казали, 24 серпня 1991 року.
З того часу економічна ситуація у країні все більше погіршується. Росте безробіття. Зростають й ціни майже на всі товари та послуги.
Невже так буде завжди?
Ми сподіваємося, що ні. Адже колись, не так вже й давно, приблизно так розпочинали свій “життєвий” шлях й інші країни, нині, як кажуть, “розвинуті” – наприклад, з руїн встали Японія, Німеччина.
І коли-небудь - ми сподіваємося - Україна також нарешті займе своє, гідне місце, серед інших країн світу.
Ось тільки хотілося б скоріше…
Адже вперше на протязі століть доля українців – в руках самих українців. Або, як казав колись Остап Бендер, герой чудових романів російських письменників Ільї Ільфа та Євгена Петрова: “Спасіння потопаючих – в руках самих потопаючих”.
Ну от…
Додамо лише, що першим президентом незалежної України став Леонід Кравчук, а з 1994 року його на цьому посту змінив Леонід Кучма.

Загибель принцеси Діани

Чи ви знаєте, що Великобританія – здається, єдина з усіх країн Європи – ще й досі залишається монархічною країною?
Так, так. І англійці дуже пишаються своїм королівським домом.
Кожного дня у Бекінгемського палацу відбувається урочистий вихід королівських гвардійців, одягнутих у стародавні червоні мундири та хутряні шапки. Так розпочинається новий день “монархічної” Велікобританії.
Втім, зараз це лише традиція – адже реальна влада давно вже належить парламенту.
Та й самі англійські монархи не претендують на те, щоб керувати своїм народом. Вони – лише символ єднання країни, її історії та величі.
У таку саме сім’ю і потрапила принцеса Діана, ставши дружиною спадкоємця британського престолу принца Чарльза.
Але треба сказати, що й вона сама також була зовсім не Попелюшкою – адже народилася Діана у липні 1961 року в досить таки забезпеченій та знатній сім'ї.
Втім, батьки її розійшлися у 1975 році. Діана отримала освіту у Швейцарії і після повернення у Великобританію деякий час працювала вихователькою в привілейованому дитячому саду.
Одного разу на неї звернули увагу члени королівської сім'ї, і через деякий час виникла дружба та величезна прихильність між нею та принцем Чарлзом.
А 29 липня 1981 року у соборі Святого Павла відбулося їх весілля.
Преса невпинно слідкувала за діями молодого подружжя, тому кожний їх крок миттю ставав відомим публіці.
Але через деякий час у відношеннях Діани з принцем Чарлзом виникли деякі труднощі, і у 1996 році вони розвелися.
Діана активно займалася добродійницькою діяльністю (тобто допомагала бідним та хворим людям), вела різноманітні компанії на захист тварин, виступала проти зброї.
Вона завжди щиро співчувала людям.
31 серпня 1997 року принцеса Діана потрапила в автомобільну катастрофу.
Після її загибелі мільйони людей пережили цю трагедію як смерть близької людини.
Так безглуздо закінчилося життя принцеси, яку преса називала “найвідомішою жінкою 20 століття”.

Чеченська війна

А зараз мова піде ще про одну війну – останню у нашій Web-книжці. Але, на жаль, не останню в історії...
А чи взагалі це можливо - остання війна у історії? Хто знає…
Може, колись людство все ж таки зрозуміє, що зовсім не обов’язково проливати кров, що є й інші шляхи вирішення проблем.
І тоді…
Втім, не будемо фантазувати. На жаль, сьогоднішня наша реальність така, що казати про це, здається, ще дуже передчасно.
Тому перейдемо краще до нашої розповіді.
Отже, війна у Чечні.
Розпочалася вона ще у 1994 році, а саме 11 грудня цього року, коли російські війська ввели свої війська у Чечню, назвавши офіційно ці дії “наведенням конституційного порядку”.
Чому ж так сталося?
Річ у тому, що у 1991 році Чечня, яка до того часу входила у склад Росії, оголосила про власну незалежність. І першим президентом цієї незалежної Чеченської Республіки став Джохар Дудаєв (1944-1996).
Ось саме це й не сподобалося Росії, яка зовсім не бажала втрачати територію, яку досі вважала своєю.
До кінця 1994 року ситуація загострилася.
Виникла так звана антидудаєвська опозиція (тобто супротивники президента країни), яких підтримувала Росія. Саме вони й розпочали штурм міста Грізний, що закінчився повною їх невдачею.
Вирішивши допомогти “своїм”, 30 листопада 1994 року президент Росії Борис Єльцин підписав указ, згідно з яким у Чечню були введені регулярні війська.
І у грудні того ж року російські війська порушили кордони незалежної країни і втоглися на територію Чечні.
Почалися кровопролитні бої за місто Грізний.
Лише до березня наступного року російським військам вдалося витиснути з нього чеченських ополченців.
Поступово росіяни почали захоплювали все більші території.
Тим часом, з боку чеченців наростала партизанська війна.
У червні 1995 року загін бойовиків (чеченців) під командуванням Басаєва зробив наліт на місто Буденновск Ставропольського краю і захопив у заручники всіх, що знаходилися в міській лікарні, а також деяких інших жителів міста.
Заради порятунку життя заручників російський уряд погодився виконати всі вимоги бойовиків і почати мирні переговори з представниками Дудаєва.
Але складний цей переговорний процес був зірваний у жовтні все того ж року внаслідок замаху на командуючого російськими військами, генерала Романова.
Військові дії продовжилися. Війна вимагали все більших фінансових (тобто грошових) витрат.
Авторитет Росії у очах світової громадськості невпинно падав, тому посилилися вимоги припинити цю війну..
Загибель Дудаєва у квітні 1996 року ситуації не змінила. І згодом чеченці захопили Грозний.
Зрозумівши нарешті безвихідь становища, у якому виявилася Росія, президент Росії Єльцин прийняв рішення про проведення мирних переговорів.
І у 1996 році у місті Хасавюрте (Дагестан) були підписані мирні угоди, за якими Росія зобов’язувалася повністю вивести свої війська з території Чечні.
Рішення ж про незалежність Чечні було відкладено до 2001 року.
За деякими даними, число загиблих під час цієї війни складає приблизно 80 тисяч чоловік (в основному мирних жителів), поранених же - 240 тисяч.
Так виглядає перебіг подій цієї війни на початок 2000 року. А що там буде далі - подивимося…

Комп’ютери

А на Заході тим часом розпочався “комп’ютерний бум”.
До речі, слово “комп'ютер” походить від латинського слова compute, що означає “обчислювати”.
Саме для цього спочатку він і призначався – для виконання різноманітних математичних дій (додавання, віднімання, множення і тому подібного).
Але з часом виявилося, що комп’ютер “вміє” не тільки рахувати. За його допомогою можна верстати книжки, писати музику, розмовляти з друзями у Африці та Америці і навіть керувати виробництвом та транспортом.
Взагалі ж, історію комп’ютерів треба, напевно, розпочинати ще з тих далеких часів, коли давні люди, щоб спростити собі процес підрахунків, почали використовувати для цього різноманітні камінці та рахувальні палиці.
А серед найперших його “пращурів” варто назвати абак - перший найпростіший рахунковий пристрій.
Абак (від грецького слова abax - дошка) – це прилад…
Втім, який це ще був прилад!… Адже абаки й були звичайнісінькими дошками, що поділялися на смуги. Саме цими смугами і пересували люди камінці, за допомогою яких проводився підрахунок.
Абаки деяким чином можна порівняти зі звичайнісінькими рахувальницями, на яких рахують за допомогою кісточок.
Цими “приладами” для полегшення математичних розрахунків користувалися у Стародавній Греції, Римі і навіть у Західній Європі майже до 18 століття.
Втім, вже у сімнадцятому столітті була винайдена так звана логарифмічна лінійка – рахунковий інструмент для спрощення різноманітних обчислювань.
У 1820 році француз Шарль де Кольмар створив арифмометр, здатний робити множення та ділення. Цей прилад надовго зайняв своє місце на бухгалтерських столах.
Наступна сторінка у історії на шляху до комп’ютера – 30-ті роки 19 століття.
Саме тоді, у 1833 році, видатний англійський математик та винахідник Чарльз Беббідж, якого ще називають “батьком комп'ютера”, розробив свій проект машини для виконання наукових та технічних розрахунків - щось дуже схоже на нинішній наш комп'ютер.
Але рівень тодішньої техніки ще був дуже низький, побудувати на той час цю машину ще було неможливо, тому ідеї Беббіджа почали реально втілюватися в життя лише наприкінці 19 століття.
У 1888 році американський інженер Герман Холерит сконструював першу електромеханічну рахункову машину. Ця машина одержала назву табулятора.
Через два роки, під час одинадцятого перепису населення США, цей винахід був вперше використаний. І виявилося, що робота, яку раніше виконували за сім років п'ятсот робітників, була виконана за один місяць автором винаходу Холлеритом та його 43 помічниками (які працювали кожний на своєму табуляторі).
Але перший комп’ютер був побудований лише у 40-х роках 20 століття.
Це відбулося у лютому 1944 року на одному з підприємств Ай-Бі-Ем (IBM), яке на замовлення військово-морських сил США побудувало машину під назвою “Марк-1”.
Назвати цього “монстра” комп’ютером, звичайно, ще дуже важко - адже лише вага його була біля 35 тонн!
Втім, так його ніхто і не називав. Річ у тому, що тоді ці агрегати називалися так - “цифрові обчислювальні машини”.
До початку 1960-х років вони ще були дуже складними та дорогими.
Але у 1965 році американській фірмі Digital Equipment вдалося сконструювати значно менший комп’ютер PDP-8 ціною у 20 тисяч доларів, що за мірками тогочасної Америки зробило комп'ютер доступним для різноманітних комерційних компаній.
Такі машини одержали іншу назву - ЕОМ (“електронна обчислювальна машина”)
Власно ж історія комп’ютера розпочинається з серпня 1981 року, коли фірма Ай-Бі-Ем (IBM) оголосила про випуск моделі мікрокомпьютера (тобто невеликих розмірів) IBM PC.
З’явлення саме цього комп’ютера, який і одержав назву “персональний комп’ютер” (ПК) й призвело до масового його поширення в усьому світі.
На сьогоднішній день існує два основних типи персональних комп’ютерів: так звані настільні (тобто звичайні - ті, що розташовуються на столі) та портативні (переносні - так звані ноутбуки).
Крім того, випускаються також і так звані кишенькові комп'ютери (електронні органайзери, або палмтопи), вага яких не більше 500 грамів. Вони розміщуються на кисті однієї руки.
“Комп’ютерний бум” народив ще одне явище - Інтернет.

Інтернет

Слово Інтернет виникло від поєднання двох слів: латинського inter – між, поміж та англійського net - мережа, павутиння.
А позначає воно велетенську мережу, яка з’єднала комп’ютери всього світу.
Це й є Інтернет.
Саме завдяки Інтернету стало можливим спілкуватися з людьми з інших країн, листуватися з ними, надсилати інформацію та ще багато чого іншого.
Ось, наприклад, є у Інтернеті так звана електронна пошта, завдяки якій надрукований вами на вашому особистому комп’ютері лист вже через декілька хвилин потрапить до вашого друга (або подруги) у інший частині світу (скажімо, у Америці), після чого він (чи вона) його прочитає, напише невеличку відповідь, і ви ще через кілька хвилин прочитаєте її у себе на екрані вашого монітора.
Завдяки Інтернету можна з Києва замовити квиток на літак, що відправляється завтра з Лондона, переглянути книгу з бібліотеки Нью-Йорка, або подивитися картини, що зберігаються у знаменитому Луврі – художньому музеї Парижу.
Словом, багато чого можна зробити завдяки Інтернету. Втім, чому ми про це вам розповідаємо? Ми ж самі все це знаєте!
А з’явився він ось як.
Все почалося у 1960-х роках, коли Міністерство оборони США доручило деяким американським вченим розробити надійну систему обміну даними.
Почалися експерименти по з’єднанню комп’ютерів за допомогою телефонних ліній.
Ось з цього і почався Інтернет, що спочатку, правда, називався так - APRANEТ.
Тоді Інтернет складався з окремих комп'ютерів (вони називалися серверами), що були пов’язані між собою системою проводів.
Жодний з цих комп'ютерів не був головним і не керував всією системою – керувала ними розроблена вченими система, завдяки якій комп’ютери, умовно кажучи, і “домовлялися” між собою.
Наприкінці 70-х років до цієї мережи приєдналися й інші дослідницькі центри та вищі навчальні заклади Америки, професора та студенти яких почали ще більше вдосконалювати цю систему.
Пізніше до цієї мережи підключилися й інші учбові заклади з усіх куточків світу.
Так “павутина” комп’ютерних мереж з’єднала весь світ.
У восьмидесятих роках мережа стала відомою під назвою Інтернет і розвилася до велетенських розмірів. Сотні і тисячі найрізноманітніших організацій почали приєднувати свої комп’ютери до цієї всесвітньої мережі.
З'явлися нові послуги, якими стало можливо користуватися – наприклад, вже згадувана електронна пошта (e-mail), так звані конференції, або, як їх ще називають - групи новин (usenet) та таке інше.
У 1990-х роках Інтернет продовжував розвиватися.
Одне турбувало користувачів (так називають тих, хто користується Інтернетом): по мережі тоді можна було передавати лише текст.
Все змінилося, коли у європейському науково-дослідному центрі CERN на початку дев'яностих років був розроблений так званий World Wide Web (що у перекладі означає - Всесвітнє павутиння, або, як його ще позначають, WWW).
Ця система дозволила усім бажаючим обмінюватися не тільки текстами, а й різноманітними ілюстраціями, власними музичними творами, кліпами і навіть цілими кінофільмами.
Ось з цього часу і почала дуже стрімко зростати Всесвітня Мережа Інтернет. З'явилися перші браузери, тобто програми, що допомагали простіше приймати та передавати потрібну інформацію.
Зараз за допомогою Інтернету можна робити дуже багато надзвичайних речей: грати в улюблені ігри з друзями, що живуть в іншій частині Землі, одночасно разом з ними малюючи які-небудь картинки або графіки, гуляти виртуальными коридорами або залами якихось музеїв.
А ще рекламувати і продавати свій товар. Зараз багато товарів продається і купується саме через Інтернет, тому що там, в Інтернеті (це підраховано!) розміщення реклами приносить величезні гроші.
А у майбутньому, розповідають, комп’ютерна мережа з’єднає разом все те, що можна включити у розетку. І за наказом комп’ютера у призначений вами час кавник буде варити для вас каву, телевізор вмикатися на улюблену вашу передачу, а холодильник через всесвітню систему Інтернет замовлятиме для вас іжу, наприклад, сосиски.
І це не фантазії – адже дещо з цього вже зроблено.
Взяти хоча б так зване мультимедіа, назва якого утворилася від двох англійських слів multi – багато та media – засіб.
Так називають комп’ютерну технологію, що дозволяє з’єднувати між собою різноманітну інформацію - текст, звук, фотографії, малюнки, відео та інше.
До речі, уявний світ, що виникає за допомогою мультимедіа, прийнято відносити до так званої віртуальної реальності.

Віртуальна реальність

Цим терміном позначають те, що виникає за допомогою спеціальних комп’ютерних засобів – наприклад, аудіовізуального шолома, мультимедіа та таке інше.
А виникають завдяки використанню цих засобів так звані зримі образи, які можна не тільки побачити, а й навіть пощупати руками.
Сама ж назва - віртуальна реальність - походить від англійського слова virtual (дійсний, фактичний).
Раніше, деякий час тому, це явище називалося інакше - кіберпростір, або світ уявної реальності.
До речі, цей термін – кіберпростір – вперше з’явився у 1984 році у науково-фантастичній книзі Ульяма Гібсона “Нейромансер”.
Існування цієї трьохмірної комп’ютерної графіки давно вже було напророчено, але жило раніше лише в уявленні фантастів та програмістів (тобто людей, що розробляють різноманітні комп’ютерні програми).
І ось нарешті стало можливим не тільки відчути її, а й торкнутися, як кажуть, власними пальцями.
Як? Та дуже просто.
Закріпивши на голові так званий аудіовізуальний шолом (дісплей с двома миниатюрніми стереоскопічними екранами), людина на відстані декількох сантиметрів від своїх очей починає бачити те, що взагалі не існує у природі.
І навіть вступає у контакт з цією уявною реальністю.
Скажімо, людина бачить перед своїми очима яблуко, бере його – і відчуває це яблуко у руці.
Хоча реально його й не існує.
Чи не існує лише отут, у сьогоднішній нашій реальності? Ми не знаємо…
Взагалі ж, початок цим фантастичним експериментам було покладено ще у 1930-ті роки.
Саме тоді проводилися досліди, під час яких люди намагалися уявляти собі якісь речі (наприклад, автомобіль чи пилосос), а фотоапарат, закріплений перед їх очима, безпристрасно фіксував ці речі на фотоплівці.
Уявляєте?
Зараз ця віртуальна реальність використовується не тільки у так званих комп’ютерних іграх, але ми у першу чергу коротко розповімо про них.
У цих іграх людина стає на деякий час героєм або учасником подій, що розігрується у цій віртуальній реальності.
Причому для неї (тобто для людини) це стає начебто новою реальністю, у якій вона діє сама – адже будь-який розвиток подій часто залежить саме від її рішення.
Втім, крім ігор, є ще й інші можливості використання цієї віртуальної реальності.
Так, наприклад, у деяких аеропортах США діспетчери підключаються до надсучаснішої, дуже чутливої апаратури та міцному комп’ютеру, після чого вони одержують можливість мовби подумки облетіти навкруги літака, який зараз повине сісти на льотне поле, побачити всі ті небезпеки, які йому можуть загрожувати й, безумовно, їм запобігти.
Архітектори вже мають можливість побудувати у цій віртуальній реальності будинок, погуляти, як кажуть, по ньому, побачити всі помилки і виправити їх ще до того, як буде розпочате будівництво.
А у майбутньому, розповідають, медіки (наприклад, хірурги чи терапевти) за допомогою спеціальної апаратури зможуть не тільки зазирнути у організм хворої людини, а й навіть відправитися ним у подорож.
І це буде зовсім не гра – адже ця “подорож” допоможе набагато простіше продіагнозувати хворого (тобто виявити його хворобу).
Можна також буде побудувати трьохмірні моделі того, що взагалі не існує в природі.
А ще…
Втім, на цьому ми, напевно, зупинимося.
Але, хто знає, можливо, ще коли-небудь розповімо про це якось іншого разу…

Євро

Ось і настав час останньої нашої розповіді (досить таки невеличкої).
Річ у тому, що з 1999 року у країнах Європейського союзу почалося введення єдиної валюти – так званого євро…
Але почекайте. Розповідь цю ми розпочнемо не з цього.
Нещодавна на території Європи з’явилося ще одне, нове державне об’єднання.
Відбулося це у 1993 році, коли між дванадцятьма країнами Європи був підписаний Маастріхський договір, згідно з яким був створений Європейський союз.
У склад цього союзу, як ми вже сказали, спочатку ввійшли дванадцять країн: Бельгія, Великобританія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія та Франція.
Але пізніше, через два роки, були підписані також угоди про вступ у цей союз й інших країн Європи - Австрії, Норвегії, Фінляндії та Швеції.
Які ж цілі та завдання має це об’єднання?
Якщо коротко викласти головну ідею союзу, то це – “Європа без кордонів”.
Всі ці країни планують проводити спільній курс у економіці, зовнішній політиці та безпеці – словом, діяти, як кажуть, разом.
А для полегшення взаємних розрахунків вирішено було створити єдиний загальноєвропейський ринок.
Саме для цього й була розроблена єдина європейська валюта, що має назву євро, яка, як планується, повністю витисне традиційні національні гроші країн-учасниць (тобто марки, франки та інші) вже у 2001 році.
До речі, введений євро був ще у 1979 році, але тоді він мав зовсім іншу назву – екю.
Словом, Європа об’єднується.
Цікаво, а що з цього приводу думає Україна?

Післямова

Це була остання наша розповідь у цій невеличкій інтернет-книжці, що була написана ще у 2000 році.
З того часу, звичайно, відбулося багато нових важливих подій. І ми про них, можливо, ще колись вам про них вам розповімо.
Але поки що саме на цьому ми завершимо нашу розповідь.
Однак наостанок поділимося однієї думкою.
Як це кажуть? “Дурні вчаться на власних помилках, розумні – на помилках інших, а генії – на історичних”.
Тож, не претендуючи на звання генієв, давайте вчитися у історії. І не робити ніколи ніяких помилок.
Чого ми вам і бажаємо.

P.S. До речі, далі вас ще чекають наші цікавинки.

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую!