тисніть тут, якщо зліва не бачите меню...

назад

 

Монгольська навала

Монгольська імперія була найбільшою за всю історію людства. Вона простягалася від тихоокеанського узбережжя Азії на сході аж до ріки Дануб (Дунай) на заході.
Виникла ця імперія наприкінці 12 - початку 13 століття, коли до влади прийшов Темучин, який у 1206 році на раді вождів всіх монгольських племен був названий Чінгісханом (“повелителем всього”).
До цього часу розрізнені племена монголів постійно воювали між собою, але з появою Темучина міжплеменні розбрати скінчилися.
Це був безжальний полководець, який легко знищував не тільки окремі міста, а й народи, забезпечуючи одночасно мирне життя усередині своєї імперії. Чингісхан не вмів ані читати, ані писати.
Монголи швидко завоювали Сибір і підійшли до Великої Китайської стіни, що захищала Китай від кочових племін з півночі. Є версія, що Чінгісхан підкупив охорону Великої Китайської стіни, і його військо вторглося у Північно-Західний Китай.
Скоро Пекін був взят, а сам Китай розграбован.
З Китаю Чінгісхан пішов у степи Середньої Азії, внаслідок чого колись квітучі країни Середньої Азії перетворилися на пустелю. Були знищені жваві міста та оазіси, ремісники і торговці були угнані у полон.
“Бридкі та огидливі, швидше чудовиська, ані люди” - так їх пізніше охарактерізував англійський історик Метью Періс.
Кожен монгольський воїн мав по п’ятеро коней. Билися монголи верхи, керуючи конями за допомогою ніг і при цьому широко використовуючи лук і спис, якими володіли майстерно.
У монголів було добре організоване військо, у якому панувала сувора дисципліна: якщо з поля боя тікав один воїн - вбивали десяток, якщо відступало десять - вбивали сотню воїнів.
Одержуючи перемогу над ворогом, монголи були безжалісні: вони повністю знищували населення, а цінності та добич вивозили.
Святкуючи перемоги, монголи пили кумис - п’янкий напій з забродившего конського молока і співали пісні під акомпанімент музичних інструментів, струни яких були зроблені з кінського волоса.
У 1220 році Середня Азія була остаточно завойована. Монголи захопили Азербайджан, Грузію, Крим, Арменію, розбили половців, а у 1223 році перемогли русів у битві на річці Калка.
Але потім повернулися додому.
Наступний великий похід здійснив вже онук Чінгісхана - Батухан, якого у історії називають так - хан Батий. Ці війська одержали у історії назву “Золотої Орди”.
За 1237 рік Батий захопив Рязанське князівство, міста Коломну, Москву, Тверь та Володимир, а у 1240 році - Київ, Галицько-Волинськ. Передові загони Батия ввійшли у Польщу, Венгрію та Балканські країни.
Вісті про переміщення монголів у Європі викликали паніку - деякі ієрархи церкви навіть стверджували, що монгольська навала послана богом людству як кара за гріхи. Але монгольська армія була ослаблена цим походом, і після поразки від чехів вони повернулися додому.
Всі завойовані землі були обкладені величезною даниною (так у ті часи називали гроші або товари чи продукти, що сплачували покорені народи). Данину монголи вимагали беззаперечно виплачувати, одночасно підтримуючи розвиток торгівлі і виявляючи терпимість до всіх релігій.

Русь під Золотою Ордою

Вперше русичі стикнулися з монголами на початку 20-х років 13 століття, коли до них за допомогою звернулися половецькі хани, які до цього часу і самі неодноразово нападали на Русь.
Порадившися трохи, руські князі вирішили разом виступити проти монголо-татар, як їх тепер називають у нашій історії (хоча справжніх татар і монголів там було менше, аніж декілька відсотків - в основному, це були воєначальники та стара гвардія; всі ж інші були воїнами з покорених раніше монголо-татарами народів).
І у 1223 році відбувся бій, який закінчився повним розгромом об’єднаного русько-половецького війська. З кожного десятка воїнів додому повернувся лише один.
Це й був перший похід монгольської армії під командуванням Чінгісхана.
Потім, через десяток років, відбувся другий похід, що одержав у історії назву “Батиєва навала”, оскільки монголами тоді керував вже онук Чінгісхана Батий.
За зиму 1237-1238 років Батий зі своїм військом завоював Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства і всю Північно-Східну Русь, потім - у 1239 році - оволодів Переясловом-Південним і Черніговом, а у грудні 1240 року монголо-татари штурмом взяли Київ.
Протягом наступного, 1241 року, орди Батия скорили Галицькі та Волинську землі, розгромили Угорщину і Польщу. У другій половині 1241- на початку 1242 року, спустошивши Хорватію, Трансільванію та Молдавію, частину Сербії та Болгарії, військо Батия повернулося до Поволжжя.
І там Батий заснував нову державу - Золоту Орду, столицею якої стало місто Сарай (поблизу нинішнього міста Астрахань).
Так Русь була відкинута на кілька століть назад і майже на 200 років уповільнила свій розвиток. Лише землі Білорусії і Новгородсько-Псковської Русі не взяли монголо-татари.
Як же це сталося? Чому перемогли монголи?
Історики називають декілька причин. По-перше - і це головне - монголів було значно більше, і військо їх було добре організоване.
І це у той час, коли князі ніяк не могли вирішити, хто з них буде керувати об’єднаним військом.
А до того ж, більшість міст Русі було ще погано укріплені - навіть стіни найбільших міст, таких як Київ, Володимир-на-Клязьмі, Рязань та Галич не могли витримати ударів таранів та снарядів катапульт, які на той час широко використовувалися.
Словом, що тут скажеш. Адже не одна Русь виявилася не здатною протистояти орді.
І лише через 200 років, у 15 столітті, коли Золота Орда розпалася на декілька окремих ханств, це стало можливим.

Олександр Невський

Втім, на час захоплення Русі монголо-татарами єдиної держави вже не було.
Замість неї з'явилися декілька нових незалежних країн, найбільшими серед яких були Давньоруська держава (тобто залишки минулої Русі), Володимиро-Суздальське князівство, Галицько-Волинське князівство, Рязанське князівство, а також Псковська і Новгородська республіки.
Ось про Новгород, єдине місто, що не зруйнували татари, і піде зараз мова.
Одного дня на світанку новгородська морська сторожа побачила у Фінському заливі багато шведських кораблів, а через деякий час новгородський князь Олександр Невський одержав записку "Якщо можеш, пручайся. Знай: я прийшов і полоню землю твою".
Так написав шведський головнокомандуючий (за легендою, майбутній правитель Швеції ярл Біргер).
Збирати сили було ніколи, тому, зрозумівши, що тільки несподіваним та стрімким ударом він зможе добитися успіху, Олександр зібрав невелику дружину, рушив у похід і 15 липня 1240 року несподівано напав на шведів.
Сам Олександр пробився у центр табору, де зупинилися шведи, напав на Біргера і поранив його. Стрімкий цей бій приніс повну перемогу війську Олександра.
Шведи у паниці бігли.
А Олександра за цю перемогу назвали "Невським".
Але це були не останні вороги, з якими довелося боротися Невському, обороняючи Новгород і всю Русь. Через деякий час поблизу Новгорода з'явилися й інші завойовники - німецькі та датські лицарі-хрестоносці, члени так званого Ливонського ордену (про який ми вам розповімо трохи далі).
Власно кажучи, це був черговий хрестовий похід проти "невірних" мешканців Прибалтики та Русі, який благословив сам папа римський (хрестоносцями ці "лицарі віри" називалися тому, що на одежі їх та доспехах був зображений хрест).
Між тим, Олександра у Новгороді вже не було - розругалися новгородці з Олександром і прогнали його чомусь.
І ось така напасть…
Ну, що ж робити, почесали у потилицях новгородці і знову покликали Невського.
І 5 квітня 1242 року на льоду Чудского озера між руськими військами на чолі з Олександром Невским та німецькими лицарями-хрестоносцями відбулася битва, так зване Льодове побоище, внаслідок чого хрестоносці були повністю розбиті.
Втім, не будемо ідеалізувати Невського (тобто вважати його кращим, аніж він був).
Знаєте, чому, як стверджує історія, полаялися вони з “Паном Великим Новгородом” (так називали тоді Новгородську республіку)?
Бо дуже незалежними почували себе новгородці. Ну, аж ніяк не хотіли вони підкорятися повністю владі князя. Ось тому й прогнали Невського.
Втім, щоб зрозуміти причини цього конфлікту, давайте згадаємо, що ж це місто було таке – Новгород.

“Пане Великий Новгород”

Але перед тим, як розповідати про це місто, повернемося знову у часи, коли на ці землі почали “набігати” вікінги.
Річ у тому, що коли вперше на цій території з’явилися Рюрик з братами, існували тут лише окремі невеличкі поселення, у яких проживали місцеві жителі.
Були ці місцеві (або, як ще кажуть, корінні) жителі людьми досить мирними, тому й не дивно, що Рюрику з братами вдалося так швидко захопити владу (адже були на той час вікінги ці“вояками” хоч куди).
Але ж з історії відомо, що крім цих легендарних братів, з’явилися тут тоді й інші “прибульці” (причому, як стверджують деякі історики, багато хто з них з’явився тут ще задовго до Рюрика).
З часом їх ставало все більше. Тому, змушені рахуватися одне з одним (адже всі вони вміли воювати), ці, нові поселенці з часом зрозуміли, що мир краще війни.
А ще, що розбагатіти можна не тіольки захоплюючи чужі території, а й торгуючи між собою.
Так на цій території вперше виникли так звані торгові відносини (про які мова зайде трохи пізніше), а внаслідок цього – й перші так звані “демократичні поселення”, найсильнішим серед яких з часом виявився Новгород.
Втім, по-справжньому демократичним (звичайно, з урахуванням того часу) стало місто трохи пізніше – вже у 12 столітті.
Саме тоді почали новгородці самі правити містом - сталося це після засудження князя Всеволода Мстиславовича, що правив тоді у Новгороді.
А звинувачення Всеволоду, треба сказати, висунули новгородці досить серйозні – і що погано місто від ворогів захищав, і що перший біг з поля бою, і що турбувався більше про свою дружину, аніж про місто.
Ось і довелося Весеволоду за це разом з сім’єю, а ще з тещею, деякий час ( а саме, сім тижнів) просидіти у тюрмі.
З тієї самої пори й став Новгород вільною республікою.
Втім, справжню владу тут мали лише бояре – представники найбільш знатних родів.
У той час, як в інших руських князівствах все залежало від князя, тут рішення приймали новгородські князі.
Щоправда, і прості люди тут також мали деякі права. Так, наприклад, якщо рішення бояр їх не влаштовував, вони збирали свої вече.
Іноді навіть бувало так, що “правильне” вече (тобто боярське) та “бунтарське” (народне) йшли назустріч одне одному і вирішували спорні питання навкулачки (тобто за допомогою кулаків).
Втім, це було не так вже й часто – зазвичай, народ Новгороду довіряв своєму уряду.
Саме тому й не любили князі Новгород.
Втім, й без князя не завжди вдавалося обійтися – адже місто хтось повинен був захищати. У такому випадку князів запрошували з інших земель.
Різні бували князі, тому й відношення між ними та Новгородом могли були різними. З одними князями новгородці зживалися, з іншими – не дуже.
Так, наприклад, з Ярославом Мудрим, про якого трохи далі ще також зайде мова, виник конфлікт.
Річ у тому, що коли його варяжська дружина дуже, як кажуть, розперезалася, новгородці всю її перебили.
У свою чергу князь запросив найзнатніших новгородців і наказав їх вбити.
Але тієї ж ночі Ярослав провідав про те, що його батько помер, а отже, й треба було йому воювати з іншими родичами за Київ.
От і довелося йому просити пробачення у новгородців на міському вече і просити про допомогу (інакше йому б ні за що не сидіти на київському престолі).
На що новгородці сжілились і навіть дали князю грошей, щоб той зміг найняти собі нову дружину. Але за це Ярослав повинен був пообіцяти, що ніколи, як кажуть, більше так поводитися не буде.
Одним слово, дав таке слово князь і навіть видав закони, за якими пізніше стала жити вся країна (вони одержали назву “Руської правди”).
Та й з Олександром Невським, розповідь про якого ви нещодавна читали, відношення також не дуже складалися у новгородців - адже Невський бажав правити повновладно, не рахуючись ні з ким.
Саме тому, коли через декілька років після перемоги над лицарями Ливонського ордену, новгородці відмовилися платити данину Золотій Орді, разом з монгольським військом прийшов сюди й Олександр Невський і суворо покарав його мешканців.
А ще пізніше, Іван ІУ (так званий Грізний) за це стремління новгородців до незалежності навіть повністю знищив це місто.
Втім, про це вже мова піде ділі.

Тевтонський орден

А зараз мова піде про так званий Тевтонський орден, частиною якого спочатку, до речі, був і Ливонський орден (ми про нього вже розповідали у зв'язку з Олександром Невським).
Ордени бувають різні – це всім відомо. Але, можливо, не всі знають, що слово “орден” означає не тільки знак, що ним нагороджують людину (або навіть місто чи країну) за якісь послуги, але й має ще деякі інші значення.
Так, наприклад, “орденами” у середньовічній Західній Європі називали станові (соціальні) групи людей та об’єднання, що створювалися задля якоїсь мети. Причому всі “ордени” відрізнялися між собою цілями, правами та навіть способом життя.
Цікаво, що починаючи з 11 століття, все суспільство нерідко поділялося на три ордени: тих, які моляться, тих, які борються (воюють), а також тих, які трудяться.
“Орденами” також називали деякі таємні товариства (наприклад, масонський орден, про який ми вам трохи далі ще розповімо).
До речі, перші ордени (нагороди) з'явилися саме завдяки цим “органам”-об’єднаням, тому що цей звичай – нагороджувати орденами та медалями - європейські монархи (правителі) перейняли саме у них (звідки й назва).
Таким “орденом” був спочатку і Тевтонський. А потім Тевтонський орден перетворився на досить міцну державу у Східній Прибалтиці.
І відбулося це так.
У 1190 році під час третього хрестового походу купці з німецького міста Любек заснували госпіталь для німецьких хрестоносців, який через вісім років і перетворився на орден, головними завданнями якого стали боротьба з так званим “поганством” (язицтвом) та поширення християнства.
Лицарів (членів) Тевтонського ордена легко можна було відрізнити від інших – вони мали чорний хрест на білому плащі.
Складався орден з повноправних “братів”-лицарів, які при вступі у орден обіцяли бути завжди бути цнотливими, бідними і слухняними. Крім них, були у ордені також так звані “брати”-священики та “півбрати”.
Керував орденом великий магістр, який обирався, як кажуть, “навічно” (права цього магістра можна порівняти з правами імперського князя).
Його резиденція (представництво) знаходилася у місті Акра, але після захоплення у 1290 році цього міста мусульманами, вона спочатку була перенесена у Венецію, а пізніше - у місто Марієнбург (нині – польське місто Мальборк).
Разом з магістром, керували орденом рада, яка складалася з п’ятьох вищих представників- членів ради.
Орден володів величезними теріторіями Німеччини, що поділялися на землі, на чолі яких стояли так звані ландмейстери.
Як же боровся Тевтонский орден проти “поганців”, поширюючи одночасно християнство?
А ось як.
У 1211-25 роках лицарі Тевтонського ордена спробували захопити Трансільванію (королівство Угорщина), але були звідти вигнані королем Ендре II.
У 1226 році польський герцог Конрад Мазовецький сам запросив їх до себе у Хелминську землю для боротьби з “поганцями”-прусами (виходцями з Прусії), які через півсторіччя були скорені.
У 1237 році до Тевтонського ордену приєдналися залишки Ордена мечоносців, які перед тим зазнали поразки від литовців та русичів.
Внаслідок цього об’єднання виникло відділення Тевтонського ордена - так званий Ливонський орден, з яким і боровся Олександр Невський.
Після того, як лицарі Тевтонського ордена перемогли Прусію, почалися регулярні походи проти “поганської” Литви.
У 1308-1309 роках Тевтонський орден захопив теріторію східної частини Польщі на чолі з містом Гданьском.
У 1346 році орден захопив частину теріторії Данії - Естляндію.
У 1380-98 році орден підкорив Жемайтію, об'єднавши таким чином свої володіння в Пруссії та Лівонії, у 1398 році захопив острів Готланд, а у 1402 році набув Нової марки.
Так от і боровся з “поганством” Тевтонський орден, захоплюючи все нові і нові теріторії.
Потім, у так званій “Великій війні” 1409-1411 років, коли супротивниками Тевтонського ордену виступили об’єднані війська Польщі та Литви, орден потерпів поразку і виплатив контрибуцію (суму грошей як переможений, щось схоже на данину).
Після цього були ще й інші походи “братів”-тевтонців, але розповідати про це ми більше не будемо. Досить.
Скажемо лише, що у 1809 році орден був розпущений декретом Наполеона, але у 1834 році він знову був відновлений австрійським імператором Францем I.
Існує орден і досі.

Орден тамплієрів

А зараз розповідь ще про один орден. Але не тільки про нього.
Назва “тамплієри” (храмовники) походить від французського слова temple — храм.
Так називався духовно-лицарський орден Храма Соломона.
Заснований він був Гуго Пайенським в 1118 році у місті Єрусалім, і розташовувалася спочатку його резиденція (як би ми зараз сказали, офіс) на місці, де, як припускають, стояв храм, побудований легендарним ізраїльським правителем Соломоном.
Завдяки хрестовим походам у цій доблесній хрестовій організації з’явилися чималенькі гроші, і за досить короткий термін часу орден став одним з найбагатших “установ” такого типу.
Річ у тому, що орден тамплієрів захопив у Палестині незліченні багатства і до того ж, одержував пожертвування зі всієї Європи.
Це, власно кажучи, його й згубило - втім, трохи пізніше.
Що цікаво, саме у цьому ордені вперше почали використовуватися так звані банківські послуги – депозит та трансакції.
Що це таке, розповідати зараз не будемо – вибачте, а продовжимо краще нашу історію.
Ну от. Після того, як у 1291 році турки-сельджуки знову відібрали у християн Єрусалім, орден переїхав у Париж.
Ось тут й виникли “деякі” проблеми з королем Франції Пилипом ІУ.
Але перед тим, як розповідати суть справи, згадаємо ще трохи про самого французського короля.
Пилип ІУ Красивий (1268-1314) намагався зміцнити свою державу і, звичайно, послабити своїх ворогів.
(І, треба сказати, це йому вдалося - Франція за часи його правління й дійсно зміцнила).
Але для цього були потрібні гроші. І, треба сказати, немалі.
Але де ж їх взяти? – так, напевно, думав король.
Ні. Звичайно, Пилип не був злиденним волоцюгою, та й країна його також не була бідною.
Але Франція постійно воювала, треба було утримувати армію, та й оплата королівського двору також не дуже дешево обходилася.
Ось і доводилося Пилипу шукати різні шляхи поповнення королівської казни.
Спочатку король звернувся до так званих Генеральних штатів – урядового зібрання, у якому засідали представники трьох станів (здається, ми вже про них розповідали, чи ні?).
Але грошей, що виділили Генеральні штати, все одно було не так багато, як би хотілося Пилипу.
І тоді король раптом згадав про орден тамплієрів.
Він розумів, що такі величезні багатства, які були у ордені тамплієрів, йому б зовсім не завадили, тому й звернувся до вищого керівництва ордену з пропозицією зробити його, Пилипа ІУ, своїм магістром, тобто главою.
Тамплієри відмовилися.
Тоді Пилип ІУ почав діяти інакше.
Треба сказати, що на ті часи про орден розповідали “найстрашніші історії” – що начебто члени ордену пізнали якусь таємну мудрість східних народів і тому перестали вірити у Ісуса Христа, що вони стали єретиками та грішниками. Що…
Словом, ви зрозуміли, що про них розповідали, так?
Ми не знаємо, чи було це насправді, чи то лише, як кажуть, побрехеньки, але Пилип ІУ вирішив цими чутками скористатися і заарештував всіх членів ордену.
Декілька років тривало слідство.
Тамплієрів страшно катували, під катуваннями вони, звичайно, “визнали” всі свої злодіяння (хто ж такі адські муки витримає?), їх спалили, а орден розпустили.
Гроші ордену, як кажуть, автоматично перейшли у королівську казну, тобто до Пилипа ІУ.
Але ми не про це.
Річ у тому, що коли спалювали великого магістра ордену тамплієрів Жака де ла Моле, той прокляв Пилипа ІУ та його нащадків аж до дванадцятого коліна.
І про це можна було б забути, якби не знати продовження цієї історії.
Дванадцятим у роду після Пилипа ІУ був король Людовік ХУІ, який був страчений під час Великої французської революції.
Випадковість?
До речі, тримали Людовіка ХУІ перед стратою у Тампль – вежі, що належала колись ордену тамплієрів, що був знищений його пращуром – Пилипом ІУ…

 

далі


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую! именины виолетты