яВОТ. Интернет-всячина

 

Довідник з української мови

      Головна - Ця сторінка




Початок
Зміст
Мовознавство
Фонетика
Лексика
Словотворення
Морфологія
Синтаксис
Орфографія
Пунктуація
Стилістика
Програма для
        вступників

Довідка
Скорочення

 

Початок розділу (1)
продовження (2)
завершення (3)


Морфологія (від гр. morphe- форма і logos- слово, вчення) - це розділ мовознавства, який вивчає слово як частину мови.

Морфологія разом з синтаксисом є частинами граматики- науки, що вивчає граматичну будову мови.

Для морфології, як і для граматики в цілому, важливо граматичне значення слова. На відміну від лексичного, яке є індивідуальним для кожного слова, граматичне значення є спільних для цілих розрядів слів.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови.

ЧАСТИНИ МОВИ

В сучасній українській мові 10 частин мови:

назва

приклади

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ

іменник слово, вуз, завдання, Микола, Україна
прикметник золотий, залізобетонний, легенька, пахуче
числівник одинадцять, перший, тринадцятеро, одна шоста
займенник я, ви, що, щось, хтось, абихто, будь-який
дієслово відкласти, чекай, засліпило, прийшов
прислівник спокійно, угорі, по-літньому, згарячу, двічі

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

прийменник до, близько, вглиб, крізь, поза, на, проміж
сполучник а, але, та, через те що, не лише, одначе
частка так, аякже, це, тільки, ось, ледве чи, мов

ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ

вигук ой, ай, ох, о, овва, тьху, ех

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Будь-яку частину мови характерізують такі ознаки:

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЧАСТИН МОВИ

Лексичні значення різних частин мови такі:

частина мови

що означає

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ

іменник означає предмети і явища
прикметник виражає ознаку предметів
числівник позначає число, кількість предметів, порядок їх при лічбі
займенник вказує на особу, предмет
дієслово виражає дію або стан предметів
прислівник позначає ознаку дії, ознаку іншої ознаки чи предмета

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ

прийменник служить засобом вираження відношень іменника до інших слів у реченні
сполучник зв'язує між собою однорідні члени речення і частини складного речення
частка виражає модальні відтінки у реченні

ОКРЕМА ЧАСТИНА

вигук виражає почуття і виявлення емоційно- вольових реакцій людини

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТИН МОВИ

Самостійні частини мови виступають членами речення і можуть виконувати як властиву їм основну роль, так і неосновну, призначену для іншої частини мови.

Напр., основні ролі іменника такі:

Але іменник може бути також:

Службові частини мови членами речення не виступають і виконують тільки граматичну роль у поєднанні з самостійними частинами мови.

Синтаксичні ролі частин мови у реченні:

частина мови

синтаксичні ролі

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ

іменник Основна:

Неосновна:

прикметник Основна:

Неосновна:

- іменна частина складеного присудка

числівник Основна:
займенник Основна:

для тих, що вказують на предмети:

для тих, що вказують на ознаки і на порядок при лічбі:

дієслово Основна:

Неосновна:

для неозначеної форми:

для дієприкметника:

для дієприслівника:

- обставина

прислівник Основна:

Неосновна:

- неузгоджене означення

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ

прийменник оформляє відмінкове значення іменника як члена речення (з називним відмінком не вживається)
сполучник - сурядний:

виступає засобом зв'язку однорідніх членів або частин складносурядного речення чи супідрядних однорідних речень;

приєднує підрядне речення до головного в складнопідрядному реченні

частка

ОКРЕМА ЧАСТИНА

вигук

РОЗРЯДИ ЧАСТИН МОВИ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Розряди частин мови за значенням (лексико- граматичні розряди)- це об'єднання слів у групи (у межах однієї частини мови) за якимись параметрами.

Напр., у межах іменника виділяються такі групи слів:

Розряди слів за значенням виділяються в усіх частинах мови:

частина мови

групи слів, на які поділяється

частина мови

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ

іменник

як окремі групи серез загальних іменників:

прикметник

якісні, крім того, мають форми вищого і найвищого ступенів порівняння;

числівник

кількісні (власне кількісні, збірні, дробові, неозначено- кількісні);

займенник
дієслово

серед неперехідних виділяється також розряд зворотних дієслів

прислівник - означальні і обставинні:

означальні поділяються на якісно- означальні, кількісно- означальні, способу дії;

обставинні- на обставинні часу, місця, мети і причини;

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

прийменник
сполучник - первинні і похідні
частка - частки, що надають смислових відтінків: вказівні, означальні, обмежувально- видільні, підсилювальні;

- частки, що вказують на модальні слова: стверджувальні, заперечні, питальні, спонукальні, власне модальні, емоційно- експресівні;

- словотворчі

ОКРЕМА ЧАСТИНА МОВИ

вигук

- первісні і вторинні (похідні від дієслів, іменників, сполучень слів)

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧАСТИН МОВИ

Морфологічна ознака- це характеристика певної групи слів, яка визначає зміну граматичних форм цих слів або слів, що від них залежить.

До морфологічних ознак належать:

Пояснити це можна на прикладі будь-яких споріднених слів, напр., прикметника добре (добре слово) та прислівника добре (як тут добре), які чітко відрізняються одне від одного:

За морфологічними ознаками слова усіх частин мови поділяються на змінювані і незмінювані.

До змінюваних належать іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово.

До незмінюваних належать прислівник, прийменник, сполучник, частка і вигук.

Морфологічні ознаки всіх частин мови:

частини мови

морфологічні ознаки

ЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ

іменник - відмінюване слово; змінюється за відмінками і числами;

має рід;

початкова форма- називний відмінок однини (для тих, що вживаються тільки в множині- називний множини);

прикметник - відмінюване слово; змінюється за родами, числами і відмінками;

початкова форма- називний відмінок однини чоловічого роду;

може мати форму ступеня порівняння (в якісних прикметниках);

числівник - відмінюване слово; змінюється за відмінками; числівники один, два змінюються також за родами; числівник один- за числами;

початкова форма- називний відмінок;

займенник - відмінюване слово;

початкова форма- називний відмінок однини;

- той, що вказує на предмети, змінюється за відмінками, може мати рід і число;

- той, що вказує на ознаки, змінюється за відмінками, родами і числами;

- той, що вказує на кількість- за відмінками;

- той, що вказує на порядок при лічбі- за родами, числами і відмінками

дієслово дієслово утворює також форми дієприкметника і дієприслівника:

- дієприкметник змінюється за родами, відмінками і числами; має стан, вид і час;

- дієприслівник- незмінювана форма, має вид і час

НЕЗМІНЮВАНІ ЧАСТИНИ

прислівник незмінюване слово
прийменник незмінюване слово
сполучник незмінюване слово
частка незмінюване слово
вигук незмінюване слово

САМОСТІЙНІ СЛОВА

Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, птеродактіль).

Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це? що це?, напр.: хто це?- вчений; що це?- картопля.

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА

Основна синтаксична роль іменників - підмет (Ми погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана).

Іменники можуть бути також:

РОЗРЯДИ ІМЕННИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Серед іменників виділяються такі групи слів:

НАЗВИ ЗАГАЛЬНІ І ВЛАСНІ

Загальні іменники позначають предмети в цілому.

Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.

НАЗВИ ІСТОТ І НАЗВИ НЕІСТОТ

Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто?

У цю групу входять назви людей, імена, прізвища (балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров), назви птахів і тварин (соловей, кобила, свиня), назви міфологічних істот і літературних героїв (лісовик, Буратіно, русалка, Геракл), назви померлих (мрець, небіжчик), назви карт і шахових фігур (королева, валет).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що?

До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (острів, група, будинок, питання), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

КОНКРЕТНІ І АБСТРАКТНІ ІМЕННИКИ

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.

Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм.

Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

ЗБІРНІ ІМЕННИКИ

Збірні іменники- це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.

РЕЧОВИННІ ІМЕННИКИ

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (горох, золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ІМЕННИКА

Іменник має такі морфологічні ознаки:

РІД ІМЕННИКІВ

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночому (дисципліна, корова, машина), або середньому роду (покоління, гніздо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого- вона, середнього- воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням.

Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення (дуб, хутір, стіл); жіночого роду закінчуються на а(я), або також не мають у своєму складі закінчення (земля, зима, радість); середні закінчуються на о, е або я: вікн(о), сонц(е), лист(я).

Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал - зала, жираф - жирафа).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (бідолаха Василь - бідолаха Марія).

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ

Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини.

У множині іменники роду не мають (хлібосоли, бики, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини (дерево - дерева, думка - думки). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині.

За цією ознакою іменники діляться на три групи.

Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.

Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині.

Третю- що вживаються тільки в множині.

Іменники, що вживаються тільки в однині

Іменники, що вживаються тільки в множині

- власні назви: Україна, Марія, Дніпро, Хотенко

- збірні: студентство, листя, козацтво

- назви абстрактних понять: геройство, добро, мир, завзяття

- речовини: пісок, молоко, цукор

- власні назви: Альпи, Карпати, Гроші

- назви часових понять чи ігор: іменини, проводи, шахи, вибори

- назви сукупності людей, предметів, істот: діти, фінанси, люди, солодощі

- речовини: вершки, дріжджі, духи

- назви предметів парної чи симетричної будови: штани, кросовки, куранти

ВІДМІНКИ ІМЕННИКІВ

В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями:

Називний відмінок виступає формою вираження підмета, що відповідає на питання:

Інші відмінки виступають формою вираження додатка і відповідають на питання:

Кличний відмінок виконує в реченні роль звертання до істоти (уособленого предмета), він не пов'язується з іншими словами за допомогою запитання. При звертанні не запитується хто? що? кого? чого?, а вказується на особу формою займенника ти (ви) у будь-якому випадку (напр., Сергію, тобі пора вже іти до школи; Марино, а уроки ти зробила?).

Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.

Називний відмінок- початкова форма іменника. Він називається прямим.

Інші відмінники називаються непрямими.

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:

Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.

Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і , крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.

Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.

Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені).

ПЕРША ВІДМІНА

Іменники першої відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:

До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.

До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я.

До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням .

Зразок відмінювання іменників першої відміни

ОДНИНА

М’яка група

Мішана група

МНОЖИНА

Тверда група

М’яка група

Мішана група

ДРУГА ВІДМІНА

Іменники другої відміни також поділяються на тверду, м’яку і мішану групи:

До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням о- (вікно, Петро, батько).

До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоров’я, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (Івась, учитель, обрій).

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на : назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні (каменяр, скляр, газетяр).

Зразок відмінювання іменників другої відміни

ОДНИНА

Тверда група

М’яка група

Мішана група

МНОЖИНА

Тверда група

М’яка група

Мішана група

ТРЕТЯ ВІДМІНА

До іменників третьої відміни належать іменники, що в називному відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (сінь, тінь,паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому також були м’якими (подорож, любов, річ), а також іменник мати.

Зразок відмінювання іменників третьої відміни

ОДНИНА

МНОЖИНА

ЧЕТВЕРТА ВІДМІНА

До іменників четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат, -ят, -ен (небожа, плем’я, зайча).

Зразок відмінювання іменників четвертої відміни

ОДНИНА

МНОЖИНА

НЕЗМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

  • - слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);

  • - жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), -их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквенного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).

  • Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).

    Рід незмінюваних іменників визначається так:

  • назви тварин- належать до чоловічого роду (невеличкий шимпанзе, кмітливий колібрі);

  • іменники, що називають чоловіків (молодий Франк, знайомий бібліотекар) належать до чоловічого роду; іменники, що називають жінок (неуважна Марі, весела касир)- до жіночого роду;

  • незмінювані іменники, що називають неістоти, належать до середнього роду (вікно, озеро, небо, доля);

  • іменники- географічні назви, назви міст, річок, газет, журналів та таке ін. визначаються за загальною назвою (журнал "Наталі"- чоловічого роду, телепрограма "Михайло"- жіночого; країна Германія- жіночого роду, місто Туапсе- середнього).

  • МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ІМЕННИКІВ

    Порядок розбору:

    1. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.

    2. Знайдіть початкову форму (називний відмінок однини).

    3. Визначте розряд за значенням: власна чи загальна назва; назва істоти чи неістоти; назва конкретна чи абстрактна.

    4. Визначте морфологічні ознаки: рід, число, відмінок.

    5. Знайдіть відміну та групу (тверда, м'яка чи мішана).

    6. Визначте спосiб творення слова.

    7. Визначте синтаксичну роль.

    8. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    Прикметник- це частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? (зелений, мудрий, сміливий).

    Прикметники виражають ознаку:

    СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

    У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю (напр., у реченні Над лісом раптом запанувала абсолютна тиша прикметник абсолютна- означення).

    Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка (Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).

    РОЗРЯДИ ПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

    Прикметники поділяються на:

    ЯКІСНІ, ВІДНОСНІ І ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

    За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями прикметники поділяються на якісні, відносні і присвійні:

    Виділяються також проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення:

    ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

    Якісні прикметники виражають такі ознаки предмета, що можуть бути виявлятися більшою чи меншою мірою (хоробрий, теплий, довгий).

    Найголовнішою граматичною ознакою якісних прикметників є їх здатність утворювати форми ступенів порівняння.

    Граматичні ознаки, що відрізняють якісні прикметники від присвійних і якісних такі:

    ознаки

    приклади

    приєднують прислівник із значенням міри або ступеня вияву ознаки (мало, надто, надзвичайно, трохи) відомий®

    трохи відомий,

    мало відомий

    вступають у антонімічні відношення свіжий- черствий великий- малий
    утворюють якісно- означальні прислівники або іменники з узагальненим значенням прикмети чуйний® чуйно

    добрий® добро

    утворюють ступені порівняння білий® біліший, найбіліший
    за допомогою суфіксів зменшеності і збільшеності та префікса пре- утворюють похідні прикметники тонкий® тонесенький, тонюсінький ;

    здоровий® прездоровий

    окремі прикметники можуть мати коротку форму (ясен, весел, певен).

    Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою, вони мають ступені порівняння: вищий і найвищий:

    якісний прикметник

    вищий ступінь

    найвищий ступінь

    товстий

    рідкий

    - товстіший,

    менш товстий

    - рідший,

    менш рідкий

    найбільш товстий

    найменш рідкий

    Вищий ступінь порівняння вказує, що в одному предметі ознака виявляється більшою мірою, ніж в іншому.

    Найвищий ступінь порівняння вказує, що ознака виявляється найбільшою мірою. Кожен із ступенів має дві форми: просту і складену.

    Проста ступінь вищого ступеня порівняння утворюється від основи прикметника за допомогою суфіксів -іш, ш’ (милий- миліший). При цьому у деяких прикметниках можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек- (далекий- дальший, тонкий- тонший).

    При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ (буква щ пишеться у прикметниках кращий, товщий, вищий; буквосполучення жч пишеться у прикметниках важчий, ближчий, дужчий).

    Складена форма вищого ступеня порівняння утворюються за допомогою додавання до прикметника слів більш-менш (швидкий- більш швидкий (менш швидкий).

    Проста форма найвищого ступеня порівняння утворюєтьс яза допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най- (міцніший- найміцніший).

    Складена форма найвищого ступеня порівняння утворюється за допомогою додавання до прикметника слів най, більш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе (спокійний- найбільш спокійний, спокійніший від усіх).

    ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

    Відносні прикметники виражають ознаку предмета опесередковано- через відношення до іншого предмета, явища, дії або стану (туманний ранок, працьовита людина, земляний вал).

    Відносні прикметники виражають ознаки за за призначенням предмета (підйомний кран, читальна зала), за належністю організації чи установі (міська адміністрація, військова частина), за матеріалом (дерев’яний будинок, залізні двері), за просторовими і часовими ознаками (прикордонний край, приміський вокзал), за відношенням до вимірів предметів (п’ятипроцентна позика, сорокаградусний мороз).

    ПРИСВІЙНІ ПРИКМЕТНИКИ

    Присвійні прикметники вказують на належність предмета кому-небудь і відповідають на питання чий? чия? чиє?

    Найчастіше присвійні прикметники виражають належність предмета певній людині або (рідше) тварині (мамина казка, Сергіїва шапка, собача шкіра).Але інколи, у випадку уособлення неживих предметів можуть вживатися прикметники з присвійним значенням, похідні і від назв неістот (сонячна мати- земля).

    Присвітні прикметники творяться:

  • від назв людей за допомогою суфіксів -ів (їв), -ин (-їн) (товаришів, Сергіїв, братів);

  • від назв тварин за допомогою суфіксів -ач (-ий), -яч (ий), ин (-ий), їн (-ий) (орлине крило, заячий хвіст).

  • В деяких прикметниках, похідних від назв тварин, виступають суфікси -ин, -їв (зозулине дитя, соловейкова пісня).

    Присвійні прикметники, утворені від назв людей, у називному і знахідному відмінках мають коротку форму (Павлів, синів, батьків), а прикметники, похідні від назв тварин, мають повну форму (собачий, коров’ячий).

    Вживаючись у переносному значенні, відносні і присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних (напр., срібний перстень (відн.)- срібний голос (якісн.)

    ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

    На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на більш узагальнену віднесеність (орлина сім’я, журавлиний ключ).

    Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка- від назв тварин за допомогою суфіксів -ськ (ий), -цьк (ий).

    Присвійно-відносні прикметники можуть відповідати як на питання чий? чия? чиє?, так і на питання який? яке? які? (ластів’яче гніздо (яке? і чиє?), дівочі уста (чиї?).

    Усі присвійно- відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

    Присвійно- відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних прикметників. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно- якісних (дідівські закони, заяча душа, вовчий апетит).

    З таким же значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях (Прометеєв вогонь, лебедина пісня, куряча сліпота).

    Присвійно-якісні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають граматичних ознак, властивих якісним прикметникам. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно- означальними прислівниками (просто собачий холод, винятково дружня розмова).

    Від цих прикметників суфіксально- префііксальним способом творяться означальні прислівники (по-батьківськи, по-ведмежому, по-материнському).

    ВІДНОСНО-ЯКІСНІ ПРИКМЕТНИКИ

    Відносні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень поступово створюються якісні прикметники, які на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

    Так, напр., назви ознак предметів за різними відношеннями (малиновий напій, буряковий корінь) можуть вживатися і як назви кольорів, що сприймаються беспосередньо (малиновий стяг, буряковий рум’янець).

    Багато назв кольорів віддавна сприймалися як відносні прикметники(срібна ложка і срібна голова (сива).

    Деякі відносно- якісні прикметники мають ознаки якісних прикметників (напр., прикметники картинний, діловий, творчий можуть утворити вищий і найвищий ступені порівняння або синтаксично означатися кількісними словами занадто картинний, більш діловий, найбільш творчий).

    Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактними значеннями (картинність, творчість) або прислівників (картинно, мирно, творчо).

    ПОВНІ ТА КОРОТКІ ПРИКМЕТНИКИ

    В сучасній українській мові вживаються переважно повні прикметники.

    Лише незначна кількість прикметників чоловічого роду поряд із загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму (зелен, повен, красен, винен, рад).

    ТВЕРДІ ТА М'ЯКІ ПРИКМЕТНИКИ

    За кінцевим приголосним основи- твердим чи м'яким- приголосні поділяються на прикметники твердої і м’якої груп:

    До твердої групи належать:

    До м’якої групи належать:

    Повні прикметники поділяються також на дві форми: стягнену і нестягнену.

    Стягнені форми є загальновживаними (синя, синє, сині).

    Нестягнені форми прикметників (лише жіночого і середнього роду) можливі у називному і знахідному відмінках однини і множини (синяя, синєє, синіі). Найчастіше вони зустрічаються в народній поезії та етнографії.

    МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПРИКМЕТНИКА

    Морфологічні ознаки прикметника:

    РІД ТА ЧИСЛО ПРИКМЕТНИКА

    Змінення прикметника за родами та числами залежить від форм іменника, з яким він узгоджується (веселий хлопчина- весела дівчина- веселе свято- веселі діти).

    ВІДМІНЮВАННЯ ПРИКМЕТНИКІВ

    Прикметники твердої і м’якої груп відмінюються за такими зразками:

    Тверда група

    М’яка група

     

    середній рід

    множина

    Н.

    Р.

    Д.

    Зн.

    Ор.

    М.

    осіннє

    осінного

    осінному

    осіннє

    осінньім

    (на) осінньому (-ім)

    осінні

    осінньіх

    осінньім

    осінні (-іх)

    осінніми

    (на) осінніх

    Прикметники м'якої і твердої групи розрізняються кінцевим приголосним основи.

    Відмінкові закінчення прикметників твердої групи в однині: -ий, -е, -ого, -ому, -им, -ому- в чоловічому і середньому роді; -а, -ої, -ій, -ою, -ій- у жіночому роді.

    Відмінкові закінчення прикметників м'якої групи у непрямих відмінках (крім знахідного і орудного)- такі ж, але після попереднього м'якого приголосного, що на письмі позначається м'яким знаком:

    тверда група м'яка група
    чорного

    чорною

    синього

    синьою

    Якщо основа м'якого прикметника закінчується м'яким приголосним й, у цьому випадку м'який знак не ставиться, а сама м'якість звучання передається буквами я, ю, є, ї
    (край
    ® безкраїй, безкрая, безкрає, безкраю).

    Перед голосним о приголосний й зберігається (край® безкрайого, безкрайому, безкрайою).

    У знахідному відмінку однини прикметники чоловічого роду можуть мати залежно від форми іменника закінчення називного або родового відмінків (кого? що?- приємне враження, вірного друга).

    Прикметники твердої і м'якої груп чоловічого і середнього роду в місцевому відмінку однини, крім закінчення -ому, можуть закінчуватися як на -ому, так і на -ім (на світлому- світлім, на білому- білім).

    У множині прикметники обох груп мають такі закінчення:

    МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ПРИКМЕТНИКІВ

    1. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.

    2. Знайдіть початкову форму (називний відмінок однини чоловічого роду).

    3. Визначте розряд за значенням: якісний, відносний чи присвійний; ступінь порівняння (для якісних).

    4. Визначте морфологічні ознаки: рід, число, відмінок.

    5. Визначте групу (тверда, м'яка чи мішана).

    6. Визначте форму (повна чи коротка).

    7. Знайдіть спосіб творення.

    8. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

    далі

    Початок розділу (1)
    продовження (2)
    завершення (3)


     

  • Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую!


     

          Головна - Ця сторінка

    яВОТ. Интернет-всячина


    Лучшие предложения салона красоты куркино.