яВОТ. Интернет-всячина

 

Довідник з української мови

      Головна - Ця сторінка




Початок
Зміст
Мовознавство
Фонетика
Лексика
Словотворення
Морфологія
Синтаксис
Орфографія
Пунктуація
Стилістика
Програма для
        вступників

Довідка
Скорочення

 

назад

ОРФОГРАФІЯ

Завершення розділу
початок (1)


ЧАСТИНИ МОВИ

САМОСТІЙНІ ЧАСТИНИ МОВИ

ІМЕННИК

Відмінкові закінчення іменників

Закінчення іменника залежить як від того, у якому відмінку і числі він стоїть, так і від його відміни та групи, а іноді- і значення. Тому в іменниках української мови багато різних значень.

Нижче наводяться буквені (не звукові) відмінкові закінчення іменників за відмінками і групами.

Але спочатку деякі умовні позначення для кращого розуміння таблиць:

Закінчення іменників І відміни:

однина

відмінки

тверда група (стіна)

м'яка група

мішана (круча)

основа

не на й (земля)

основа на й (мрія)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

-ою

-ею

-єю

-ею

як у давальному відмінку

-е, -ю

множина

відмінки

тверда група (стіна)

м'яка група

мішана (круча)

основа

не на й (земля)

основа

на й (мрія)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

-Ё (-ів)

-ам

-Ё (-ей,-ів)

-ям

-Ё

-ям

-Ё (-ей)

-ам

як у називному або родовому відмінках

-ами

-ах

-ями

-ях

-ями

-ях

-ами

-ах

винятки

у родовому відмінку множини:

гайдамаків, суддів, ніздрів, мамів (і мам),

бабів (і баб), легенів (і легень), губів (і губ),

мишей, свиней, вошей, статей

Закінчення іменників ІІ відміни чоловічого роду:

однина

відмінки

тверда група (стіл)

м'яка група

мішана (кущ)

основа

не на й (день)

основа на й (край)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

-Ё ,

-а, -у

-ові /-у

-Ё

-я, -ю

-еві / -ю

-Ё

-я, -ю

-єві / -ю

-Ё

-а, -у

-еві / -у

як у називному або родовому відмінках

-ом, -им

-і /-ові /-у

-е, -у

-ем

-і /-еві /-ю

-єм

-і /-єві /-у

-ем

-і /-еві /-у

-е, -у

множина

відмінки

тверда група (стіл)

м'яка група

мішана (кущ)

основа

не на й (день)

основа

на й (край)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

Кл.

и (-і,-а)

ів, -Ё (-Ё )

-ам

ів,(-ей)

-ям

їв

-ям

ів

-ам

як у називному або родовому відмінках

-ами (-ьми)

-ах

-и (-і, -а)

-ями(ьми)

-ях

-ями

-ях

-ами

-ах

винятки

у називному відмінку множини:

хабарі, комарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі

(хоч це іменники твердої групи),

вуса (і вуси), вівса, хліба хліби з іншим значенням)

у родовому відмінку множини:

циган, чобіт, чоловік (у значенні "осіб"), гостей, коней

у орудному відмінку множини:

гістьми гостями), кіньми конями),

чобітьми чоботами, чоботями)

Закінчення іменників ІІ відміни середнього роду:

однина

відмінки

тверда група (село)

м'яка група

(поле)

мішана

(днище)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

-е, -я

як у називному або родовому відмінках

-ом

-і / -у

-ем

-і / -ю

-ем

-і / -у

множина

відмінки

тверда група (село)

м'яка група

(поле)

мішана

(днище)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

-а (-і)

-Ё (-ей)

-ам

-Ё , -ів

-ям

-а (-і)

-Ё (-ей)

-ам

як у називному або родовому відмінках

-ами(-има)

-ах

-ями(-ьми)

-ях

-ами (-има)

-ях

винятки

у називному відмінку множини:

очі, плечі

у родовому відмінку множини:

очей, плечей (і пліч)

у орудному відмінку множини:

очима, плечима, коліньми (і колінами), крильми (і крилами)

Закінчення іменників ІІІ відміни:

Суфікси та закінчення іменників ІV відміни:

однина

відмінки

з суфіксом -ат-

з суфіксом

-ен-

(ім'я)

не після шиплячого

(теля)

після шиплячого

(курча)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

-яти

-яті

-ати

-аті

-ені / -я

-ені

як у називному відмінку

-ям

-яті

-ам

-аті

енем / -ям

-ені

множина

відмінки

з суфіксом -ат-

з суфіксом

-ен-

(ім'я)

не після шиплячого

(теля)

після шиплячого

(курча)

Н.

Р.

Д.

Зн.

Ор.

М.

-ята

-ят

-ятам

-ата

-ат

-атам

-ена (-я)

-ен (-ів)

-енам (-ям)

як у називному або родовому відмінках

-ятами

-ятах

-атами

-атах

енами (-ями)

-енах (-ях)

винятки

у називному відмінку множини:

вим'я, тім'я

у родовому відмінку множини:

вим'їв, тім'їв і т.д.

Іменники, що вживаються тільки в множині, мають такі самі закінчення, як і іменники, що належать до тієї чи іншої відміни:

Не відмінюються:

Правопис і та и в закінченнях іменників

У написанні закінчень іменників найчастіше можуть сплутуватися голосні і та и.

Існують такі закономірності їх написання.

У закінченнях -ів, -ові, -еві завжди пишеться і незалежно від відміни чи групи іменника: батько- батькові, батьків; кущ- кущеві, кущів.

У закінченні -ами також незалежно від відміни чи групи іменника завжди пишеться : батько- батьками; кущ- кущами; сіль- солями.

У давальному (кому? чому?) і місцевому (на кому? на чому?) відмінках однини в іменниках усіх відмін і груп можливе лише закінчення (а не ), причому г, к, х перед і чергуються із з, ц, с: нога- нозі, на нозі; рука- руці, на руці; муха- мусі, на мусі; ріг- на розі; око- в оці; піч- печі; ім'я- імені, в імені.

В іменниках м'якої та мішаної груп І і ІІ відмін, в усіх іменниках ІІІ відміни та в іменниках ІV відміни з суфіксом -ен- буває лише закінчення (а не ): день- дні, плащ- плащі, ніч- ночі, круча- кручі, ім'я- імені.

В іменниках твердої групи І і ІІ відмін та іменниках ІV відміни з суфіксом -ат- у родовому відмінку однини (кого? чого?) та називному множини (хто? що?) буває лише закінчення (а не ): стіл- столи, стіна- стіни, немовля- немовляти.

Як виняток- декілька іменників твердої групи ІІ відміни, які в називному множини мають закінчення : хабарі, комарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі (хоч це іменники твердої групи), вуса (і вуси), вівса, хліба хліби з іншим значенням).

Правопис о та е, а та я, у та ю в закінченнях іменників

У закінченнях іменників твердої групи І та ІІ відмін вимовляється і пишеться о (а не е): столяр- столярові, дорога- дорогою, дуб- дубові, дубом.

У закінченнях іменників м'якої та мішаної груп І та ІІ відмін вимовляється і пишеться е (а не о): день- дневі, днем, груша- грушею, кущ- кущеві, кущем.

У закінченнях іменників м'кої групи І та ІІ відмін, а також у закінченнях і суфіксах іменників ІІІ та ІV відмін після нешиплячих пишеться я (а не а): токар- токарям, токарями, на токарях, повітря- повітрям, звіря- звіряті, звірятам.

У закінченнях іменників твердої і мішаної груп І та ІІ відмін, а також у закінченнях і суфіксах іменників ІІІ та ІV відмін після шиплячих дж, ж, ч, ш пишеться а (а не я): плащ- плаща, плащами, піч- печам, на печах, лоша- лошати, лошаті, лошата.

Так само, як а та я, розрізняється і написання букв у та ю: школяр- школяру (школяреві), нашатир- нашатирю, круча- кручу, дощ- дощу, гора- гору.

Але іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини мають лише одне закінчення ю: подорожжю, жовчю, тушшю, Керчю.

Закінчення іменників ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини

Іменники ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини (кого? чого?) можуть мати закінчення -а, -я або -у, -ю: гай- гаю, клен- клена.

Вживання того чи іншого закінчення залежить від значення іменника.

У вживанні закінчень у родовому відмінку однини в іменниках ІІ відміни чоловічого роду, що означають назви істот, труднощів не виникає- тут завжди виступають закінчення -а, -я: лікар- лікаря, горобець- горобця, слон- слона, учень- учня.

Труднощі виникають у вживанні закінчень у родовому відмінку однини в назвах неістот. Тут діють такі закономірності.

Назви чітко окреслених предметів і понять мають закінчення -а, -я: четвер- четверга, ампер- ампера, катет-катета; палець- пальця, жовтень- жовтня.

Назви нечітко окреслених предметів і понять мають закінчення -у, -ю: пісок- піску, сон- сну, прогрес- прогресу, ячмінь- ячменю.

Назви населених пунктів мають закінчення -а, -я: Херсон- Херсона, Лондон- Лондона, Київ- Києва.

Виняток становлять назви, у яких друга половина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Часів Яр- Часового Яру, Красний Лиман- Красного Лиману.

У назвах річок під наголосом виступають закінчення -а, -я, не під наголосом -у, -ю: (Ірпінь- Ірпеня, Дніпро - Дніпра, але: Інгул - Інгулу, Буг - Бугу).

Іноді, як виняток, і в назвах нечітко окреслених предметів зустрічаються закінчення -а,

, найчастіше під наголосом (інвентар- інвентаря, вечір - вечора, хліб- хлiба, Сиваш - Сиваша, гопак- гопака).

Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, -я, і закінчення -у, -ю: лист- листа (папір)- листу (збірне поняття), камінь- каменя (шматок породи)- каменю (матеріал), Алжір- Алжіра (місто)- Алжіру (країна).

Закінчення іменників ІІ відміни в родовому відмінку множини

Іменники ІІ відміни в родовому відмінку множини можуть мати закінчення -ів або нульове закінчення.

Іменники чоловічого роду мають звичайно закінчення -ів: солдат- солдатів, тато- татів, кілограм- кілограмів.

Нульове закінчення в родовому відмінку множини мають лише ті іменники, які в множині втрачають суфікс -ин: киянин- кияни, киян, громадянин- громадяни, громадян.

Виняток- слова хазяїн та похідні з нього хазяї, хазяївхазяїни, хазяїнів).

Іменники середнього роду мають переважно нульове закінчення: вікно- вікон, обличчя- облич, роздоріжжя- роздоріж.

Закінчення -ів мають такі іменники середнього роду: почуття- почуттів, поле- полів, відкриття- відкриттів, сузір'я- сузір'їв, почуття- почуттів, життя- життів, подвір'я- подвір'їв, море- морів, межгір'я- межгір'їв, верхів'я- верхів'їв, ікло- іклів, прислів'я- прислів'їв та ін.

Іменник чудо в множині має форму чудеса, чудес і чуда, чуд.

Особливості правопису закінчень іменників ІІ відміни в інших відмінках

Часом виникають труднощі у вживанні в іменниках ІІ відміни деяких закінчень в орудному, давальному і місцевому відмінках однини.

В орудному відмінку однини розрізняються прізвища прикметникового походження на

-ов (-ев, -єв), -ін, -ин і однозвучні назви населених пунктів. Прізвища тут мають закінчення -им, а однозвучні назви населених пунктів -ом (Сергієм Миколайовичем Черніковим, але селом Черніковом).

Проте прізвища на -ов, -ин, -ін, які не походять від прикметників, мають закінчення на
-ом (Дарвін- Дарвіним, Чарлі Чаплін- Чарлі Чапліним, Волошин- Волошиним, Кармазин- Кармазиним).

У давальному відмінку однини іменники середнього роду мають лише закінчення -у, -ю (селу, сонцю, обличчю).

Тільки назви істот можуть мати паралельні закінчення: лошатко- лошатку (лошаткові), дитятко- дитятку (дитяткові)

Більшість іменників чоловічого роду мають паралельні закінчення -ові, -еві, -єві і рідше -у, -ю: рідний край- рідному краю і рідному краєві, будинок- будинку і будинкові.

У деяких іменниках чоловічого роду в давальному відмінку однини можливе лише закінчення -у, -ю: Київ- Києву, Глібов- Глібову, острів- острову (островові було б важко вимовляти).

У місцевому відмінку однини можливі три різні закінчення: -і, -ї; -ові, -еві, -єві, і -у, -ю, вживання яких поки що остаточно не усталене.

Найчастіше вживається закінчення -і, -ї: (поріг- на порозі, повітря- у повітрі, яблуко- в яблуці).

Іменники з основою на к мають, як правило, закінчення (сік- у соку, ліжко- у ліжку, сонечко- на сонечку).

Закінчення -ові, -еві, -єві буває переважно в назвах істот (син- при синові, дитятко- при дитяткові, кінь- на коневі).

Іменники ІІІ відміни в орудному відмінку однини

В орудному відмінку однини всі іменники ІІІ відміни мають лише закінчення : (честь- честю, ніч- ніччю, мати- матір'ю, любов- любов'ю).

Проте основа цих іменників може писатися по-різному.

В орудному відмінку в основі іменника зберігається той самий голосний, що й в називному і знахідному відмінку: мати- матір, матір'ю (хоч матері), подорож- подорожжю, радість- радістю (хоч радості), піч- печю (хоч печі).

Перед закінченням приголосні подовжуються відповідно до правил (річ- річчю, але: жовч- жовчю; розкіш- розкішшю, але: кров- кров'ю).

Перед закінченням після губних та р відповідно до правил ставиться апостроф (матір'ю, любов'ю, кров'ю).

Творення і правопис імен по батькові

Чоловічі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса
-ович: Юрій- Юрійович, Василь- Васильович, Ігор- Ігорович.

Кілька чоловічих імен по батькові творяться за допомогою суфікса -ич (Лука- Лукич і Лукович), Кузьма- Кузьмич (і Кузьмович), Хома- Хомич (і Хомович), Савва- Савич (і Савович), Яків- Якович, Ілля- Ілліч).

Як виняток, в слові Григорій при творенні імен по батькові відпадає ій (Григорович), а до основи імені Микола додається ай (Миколайович, і рідко- Миколович).

Жіночі імена по батькові творяться додаванням до основ власних імен суфікса -івн(а): Юрій- Юріївна (Юрій+вна), Михайло- Михайлівна, Георгій- Георгіївна, Кузьма- Кузьмівна.

З відхиленням від цього правила творяться лише такі імена по батькові : Яків- Яківна, Григорій- Григорівна, Микола- Миколаївна (рідко- Миколівна).

ПРИКМЕТНИК

Всі прикметники без винятку відмінюються за одним зразком. Є лише невеличка різниця у вживанні букв а, у, е, и та я, ю, є, і в закінченнях твердої і м'якої груп.

Нагадаємо, що до твердої групи належать прикметники з основою на будь-який твердий приголосний (чужий, гарячий, зелений); до м'якої- прикметники з основою на м'який [н'] (синій, давній, пізній), а також прикметники безкраїй, довговіїй, короткошиїй.

Нижче в таблиці наведено буквені (не звукові) закінчення прикметників за родами, числами і групами.

У середньому роді прикметники мають такі самі закінчення, як і в чоловічому, за винятком лише називного та знахідного відмінків, де в середньому роді виступає закінчення -е, -є (зелене, синє):

Правопис и та і в закінченнях прикметників

У кінці закінчення -ими, -іми (орудний відмінок множини) завжди пишеться и (свіжими, червоними, сусідніми, осінніми, рябенькими).

Прикметники м'якої групи в закінченнях можуть мати лише і (а не и): синім, синій, житній, житніх, майбутніх, середніх, житній.

Прикметники твердої групи в закінченнях мають звичайно букву и (пахучий, пахучим, пахучими, зелений, зеленим, зеленими).

Але в закінченнях давального і місцевого відмінків однини та називного множини виступає лише і: зеленій, пахучій (гілці), на зеленій, пахучій (гілці), на зеленім, пахучім (лузі).

У називному і знахідному відмінку множини всі без винятку прикметники мають закінчення (які? чиї?): братові, Сашкові (кульки), далекі, сестрині, братові, свіжі.

Інші особливості правопису відмінкових закінчень прикметників

У називному відмінку однини присвійні прикметники чоловічого роду (чий?) мають нульове закінчення (Маріїн, батьків, Миколин, Степанів, братів, сватів).

Прикметники і м'якої, і твердої груп мають однакові закінчення -ого, -ому, -ої, -ою з тією лише різницею, що в прикметниках м'якої групи перед о пишеться м'який знак (зеленого- синього, зеленому- синьому, зеленої-синьої).

В орудному відмінку однини прикметники і твердої, і м'якої груп мають лише закінчення -ою, а іменники можуть мати і закінчення -ею (м'яка і мішана група): ранньою сливою, свіжою їжею, найвищою кручею.

Інші частини мови, що відмінюються, як прикметники

Як прикметники, відмінюються і інші групи слів, а саме:

відмінюються

приклади

як прикметники твердої групи:

всі дієприкметники синіючий, синіючого, синіючому…,

синіюча, синіючої, синіючою…,

синіючі, синіючих, синіючим…

всі порядкові числівники, крім числівника третій перший, першого, першому…

дев'ятий, дев'ятого, дев'ятому…

займенники ваш, наш, всякий, кожний, інший, самий, котрий, такий, який наш, нашого, нашому…,

наша, нашої, нашою…,

наші, наших, нашим…

як прикметники м'якої групи:

числівник третій третій, третього, третьому…
займенник їхній їхній, їхнього, їхньому, їхнім…

Правопис вищого ступеня порівняння прикметників

Вищий ступінь порівняння прикметників твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш-, які додаються до основи перед закінченням (щирий- щиріший, веселий- веселіший, молодий- молодший).

У суфіксі -іш- завжди пишеться і: сухий- сухіший, гарячий- гарячишій, стрункий- стрункіший.

При додаванні суфікса -ш- може виникати близька за звучанням звукосполука [жч] (якщо твірна основа закінчується на с). Ця звукосполука може позначатися на письмі відповідно буквами жч і щ.

Буква щ пишеться лише в прикметниках товщий (і товстіший), вищий, кращий.

У семи прикметниках пишуться букви жч: важчий, вужчий, дорожчий, ближчий, нижчий, тяжчий, дужчий.

Інші зміни звуків на межі основи і суфікса -ш- на письмі не позначаються: солодкий- [солоджший], але пишеться солодший; короткий- [корочший], але пишеться коротший.

Утворені від вищого ступеня прикметників нові слова (прикметники, прислівники, дієслова) повністю зберігають їхні правописні особливості (товщий- товщенький, товще, товщати; вужчий- вужченький, вужче, повужчати).

Якщо вищий ступінь прикметника твориться за допомогою слова більш, то прикметник ставиться в звичайній формі: рішучий- більш рішучий (а не більш рішучиший), яскравий- більш яскравий (а не більш яскравіший).

Порівняння приєднуються до прикметників вищого ступеня обов'язково за допомогою слів ніж (таке порівняння виділяється комами), від, за (розумніший від інших; сильніший за мене; кращий, ніж усі).

Присвійні прикметники

Суфікс -ін у пасивних прикметниках виступає лише після й (на письмі -їн): Марія- Маріїн, Надія- Надіїн, Дар'я- Дар'їн.

В усьому іншому присвійні прикметники повністю зберігають написання іменників, від яких вони утворені: невістка- невісчин (хоч вимовляється [нев'ішчин]), Параска- Парасчин (хоч вимовляється [парашчин]).

Якщо прикметник утворюється від іменника твердої групи, то відбувається чергування
-ів -- -ов (столяр- столярів, столярового, столяровому; батько- батьків, батькового, батьковому).

Якщо прикметник утворюється від іменника м'якої чи мішаної групи, то відбувається чергування -ів (-їв) -- -ев (єв): тесляр- теслярів, тесляревого, тесляревому; коваль- ковалів, ковалевого, ковалевому.

ЧИСЛІВНИК

Зміну відмінкових форм числівників різних типів відмінювання докладно розглянуто в розділі МОРФОЛОГІЯ (Відмінювання числівників). У цьому ж розділі розглядається лише правопис складних числівників і відчислівникових складних слів, а також зв'язок числівників з іменниками.

Правопис складних числівників і відчислівникових складних слів

У складних числівниках у кінці першої частини м'який знак не пишеться (шістдесят, п'ятнадцять, шістнадцять).

Порядкові числівники на -сотий, -тисячний, -мільйонний, -мільярдний пишуться одним словом, і перша частина в них стоїть у родовому відмінку (крім сто): двохсотп'ятидесятимільйонний, трьохсотий, чотирьохтисячний (але: стотисячний).

У порядкових числівниках, утворених від назв десятків, перша частина не змінюється: вісімдесятий, п'ятдесятий, шістдесятий.

На початку складних слів (прикметників, іменників) перші чотири числівники мають форми одно-, дво-, три-, чотири: двоповерховий, трирічний, чотирикутник.

Форми двох-, трьох-, чотирьох- вживаються лише перед голосними: двохактний, трьохроторний, чотирьохповерховий.

Всі інші числівники (крім сто) мають форму родового відмінка: сорокатонний, тринадцятикілометровий, семидесятирічний.

Зв'язок числівника з іменником

Після числівників два, обидва, три, чотири іменник стоїть у множині в тому самому відмінку, що й числівник: два хлопці, чотири ясени, три роки (називний множини); двом хлопцям, чотирьом ясенам, трьом рокам.

Після числівників двоє, троє, четверо, п'ять і більше, вжитих у називному відмінку, іменник стоїть у родовому відмінку множини (кого? чого?): двоє хлопців, дванадцять місяців, п'ять днів.

Але якщо числівник стоїть у непрямому відмінку, то й іменник стоїть у цьому самому відмінку: чотирьох днів, чотирьом дням, чотирьма днями, у чотирьох днях.

Після числівників тисяча, мільйон, мільйярд та після дробових числівників іменник стоїть у родовому відмінку: вісім десятих процента, восьми десятих процента, у восьми десятих процента (але: три з половиною місяці, чотири з половиною роки).

У датах назви місяців вживаються тільки у родовому відмінку: третє (число місяця) березня, третього березня, з третім березня.

ЗАЙМЕННИК

Про написання займенників через дефіс (будь-що, що-небудь, хтозна-який) та разом (абиякий, дехто, щось) дивіться у главі ЧАСТКИ цього розділу.

ДІЄСЛОВО

Суфікс -ти неозначеної форми дієслова

Неозначена форма дієслова (що робити? що зробити?) завжди закінчується суфіксом
-ти: розмовляти, читати, писати.

Суфікс -ть допускається тільки в поезії та в розмовному стилі.

.

Чергування приголосних у дієсловах

При змінюванні дієслів у теперішньому часі (що роблю? що робиш?) і в простому майбутньому (що зроблю? що зробиш?) приголосні г, к, х, д, т, з, с перед закінченням можуть чергуватися із шиплячими ш, ч, ж, дж.

У дієсловах І дієвідміни чергування відбувається в усіх особах, напр., колихати- колишу, колишеш, колишуть; казати- кажу, кажеш, кажуть.

У дієсловах ІІ відміни чергування відбувається тільки в 1-й особі однини: їздити- їжджу, їздиш, їздять; ходити- ходжу, ходиш, ходять.

У дієслові бігти звук [ж] виступає в усіх особах (біжу, біжиш, біжите, біжать).

Крім того, в дієсловах ІІ дієвідміни, основа яких закінчується на приголосні б, п, в, м, ф, у 1-й особі однини і 3-й особі множини перед закінченням з'являється [л]: терпіти- терплю, терпиш, терплять; робити- роблю, робиш, роблять.

Якщо звук [л] з'являється в дієсловах І дієвідміни, то він зберігається в усіх особах: сипати- сиплю, сиплеш, сиплете, сиплють.

ДІЄПРИКМЕТНИКИ І ДІЄСЛІВНИКИ

Пасивні дієприкметники

У суфіксах пасивних дієприкметників н ніколи не подвоюється: сказаний, закінчений, запрограмований, довершений.

У суфіксах пасивних дієприкметників пишеться лише е, є (а не и, ї): занепокоїти- занепокоєний, зачинити- зачинений.

Вживання и та і на кінці дієприкметника та дієприслівника

У кінці дієприслівників завжди пишеться буква и.

У кінці активних дієприкметників у називному відмінку множини завжди пишеться буква , напр.:

ПРИСЛІВНИКИ

Прислівники, утворені від прикметників

Прислівники, утворені від прикметників за допомогою суфіксів -о, -е, повністю зберігають правопис цих прикметників: туманний- туманно, дорожчий- дорожче.

Прислівники, утворені злиттям прийменника з короткою формою прикметника в різних відмінках, пишуться разом: завидна, дочиста, насухо, згарячу, помаленьку, віддавна.

Прислівники, утворені злиттям прийменника по з прикметником на -ому, -и, пишуться через дефіс: по-новому, по- батьківському, по-батьківські.

Це стосується і прислівників, утворених таким же чином від займенників: по-всякому, по-іншому.

Два прислівника, утворені за допомогою прийменника в, пишуться окремо: в цілому, в основному.

Прислівники типу по-новому треба відрізняти від поєднання прийменників з прикметником по новому (проспекту).

Прислівник відповідає на питання як?- живемо по-новому.

Словосполучення (прийменник з прикметником) відповідає на питання по якому?- по новому проспекту. Прийменник в цьому випадку поєднується не з прикметником, а з іменником проспекту.

Прислівники, утворені поєднанням прийменника з іменником

Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який вже не вживається, завжди пишуться разом: навпростець, навколішках, невтямки, упереміш, спересердя, ущерть, влітку ( слова "літко" немає), восени (немає і слова "осени"), дощенту (слова "щент" також не існує).

Прислівники, утворені злиттям прийменника з іменником, який і тепер вживається, теж пишуться разом: вдень, надворі, нагору. Але їх треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з іменником, які пишуться окремо: в день, на дворі, на гору.

Іменник завжди називає якийсь конкретний предмет (піднятися на конкретну гору), а прислівник лише абстрактно вказує на місце (подивитися нагору, тобто подивится вверх, догори).

Також абстрактні поняття виражають прислівники звечора, надвечір, пополудні, спідлоба, зроду, зсередини, запанібрата, вголос, вплач, наяву та ін.

Іноді відрізнити прислівник від сполучення прийменника з іменником допомагає наголос: нб бік- на бік, нб сміх- на сміх, навн ки- на віки.

Частина прислівників (прислівникові сполучення), утворених поєднанням прийменника з іменником, пишеться окремо. Це зумовлено тим, що вони ще не зовсім втратили свого іменникового значення.

Сюди належать такі прислівникові сполучення: без пуття, без відома, без ладу, без смаку, без уваги, без упину, в гості, в далечі, в міру, в ногу, в обмін, в обріз, в разі, в результаті, до відома, до вподоби, до загину, до ладу, до останку (але наостанку), до побачення, до пуття, до речі, до решти (але врешті), до смаку (але всмак), за дня, з дому (але додому), на бігу, на весну (але навесні), на вибір, на виплат, на відчай, навіку, на гамуз, на диво, на добраніч, на жаль, на зло, на льоту, на мить, на око, на світанку, на скаку, на славу, на ходу, на щастя, над силу (але насилу), по змозі, по правді, по суті, по черзі, у височінь, у вічі, у поміч, уві сні, а також прислівник, утворений від займенника: на ніщо (але нінащо).

Два прислівника пишуться через дефіс: по-латині і нагора.

Прислівники, утворені від числівників та прислівників

Прислівники, утворені злиттям прийменника з числівником, пишуться разом: вперше, вп'яте, водно, вдвоє, вчетверо, заодно, натроє, навосьмеро, утрьох, усімох, поодинці, подвічі, потричі, утричі.

Як винятки пишуться:

Ці прислівники треба відрізняти від однозвучних сполучень прийменника з числівником, які пишуться окремо: в перше (в яке?) вікно, у трьох (у скількох?) чоловік, на семеро (на скільки?) хлопців.

Прийменник у цих словосполученнях пов'язується не з числівником, а з іменником: в вікно, у… чоловік, на…хлопців.

Прислівники, утворені злиттям прийменника з прислівником, пишуться разом: відтепер, відколи, відтоді, забагато, назавжди, назавтра (те ж саме, що й "завтра"), післязавтра, позавчора.

Але окремо пишуться: на потім, на коли, на завтра (в значенні "на завтрашній день"), до завтра, на відмінно.

Складні та складені прислівники

Прислівники, утворені від підрядних словосполучень, пишуться разом: обома руками- обіруч, на швидку руку- нашвидкуруч, в різні боки- врізнобіч, на самий перед- насамперед, має бути- мабуть, не сам хотів- несамохіть, мимо ходити- мимохідь, в один час- водночас, натщесерце, споконвіку, чимскоріш, чимдуж, чимдалі, чимраз, якраз.

Але в прислівникових сполученнях тим часом (хоч сполучник тимчасом як), у сто крат (хоч стократ), все одно, все рівно всі частини пишуться окремо.

Складні прислівники, утворені повторенням тих самих синонімічних або антонімічних незмінних слів, пишуться через дефіс: ледве-ледве, ген-ген, вранці-рано, давним-давно, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, геть-чисто, більш-менш, видимо-невидимо.

Через два дефікси пишуться прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, хоч-не-хоч, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли.

Перша частина пишеться окремо, а дві наступні через дефіс у прислівниках не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен (але з усіх усюд).

Прислівникові сполучення, утворені повторюванням того самого змінюваного слова в різних відмінках, пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, рік у рік, раз у раз, сам на сам, час від часу, один в один, з дня на день, з ранку до вечора, з ріду в рід, з кінця в кінець.

Правопис і та и в кінці прислівників

У кінці прислівників після г, к, х завжди пишетться : верхи, навкруги, трохи, тільки, наскільки, навіки, заввишки, залюбки, мовчки, пішки, навпомацки, навпаки, дибки, звідки (але звідкіль, звідкіля), тутечки, по-товариськи, по-молодецьки, по-чеськи.

Після ч, ж у кінці прислівників може писатися и або і:

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ ТА ВИГУК
ПРИЙМЕННИКИ

Написання складних прийменників

Складні прийменники звичайно пишуться разом: понад (по+над), попід, посеред, поза, поміж, попри, поперед, побіля, задля, заради, довкола, назустріч, наприкінці, услід, внаслідок.

Але складні прийменники з першою частиною з (із) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поза, з-над, з-понад, з-під, з-попід, з-поміж-, з-проміж, з-серед, з-посеред.

Кілька нових прийменників, утворених від повнозначних слів, пишуться двома і більше словами: залежно від, згідно з, незважаючи на, під час, в результаті (але внаслідок), в силу, в напрямі до, на шляху до, у зв'язку з.

Розрізнення прийменників і префіксів

Прийменники з наступними словами вимовляються так само нероздільно, як і префікси: перед світанком- передсвітанковий, на гору- нагору, попід вікнами- попідвіконню, уві сні- увійти, по новому мосту- жити по-новому.

Щоб розрізнити прийменники і префікси, треба запам'ятати ось що.

Прийменники зі (зо), наді (надо), піді (підо), переді (передо), уві, ув при іменниках та займенниках не переходять у префікси і, отже, завжди пишуться окремо: піді мною, переді мною, зі мною (зо мною).

Виняток становлять лише прислівники зозла, зовсім і передовсім, де зо- і передо- префікси і, отже, пишуться разом.

Прийменник у реченні відноситься до іменника або особового займенника. Якщо він поєднується з іншою частиною мови, то стає префіксом (по сліду- по собачому сліду- жив по-собачому; з гори- з високої гори- глянув звисока).

До іншої частини мови прийменник може відноситися лише в тому разі, якщо її вжито в значенні іменника або іменник, що мав би стояти при ній, пропущено: боротися до останнього (подиху), встав о шостій (годині), говорив з усіма (учнями).

Щоб відрізнити прийменник від префікса в словах типу на горі і нагорі, треба вставити в них прикметник. Якщо зміст висловлювання дозволяє це зробити, то перед нами прийменник, який пишеться окремо (ліг на бік - ліг на правий бік: з гори- з високої гори), якщо ні - перед нами префікс, який пишеться разом (відкликав його набік; зорі дивляться згори).

Деякі сполучення прийменника з іменником (які пишуться окремо) від однозвучних прислівників (які пишуться одним словом) відрізняються тим, що:

Щоправда, іноді такі слова, як збоку, всередині, скраю, можуть бути і прийменниками: зкраю (чого?) села; усередині (чого?) кімнати; збоку (чого?) отари.

СПОЛУЧНИКИ

Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом (одним словом);

Частина сполучників може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: або ж, адже ж, але ж, бо ж, все ж, хоч би, хоча б, коли б, коли б то.

Окремо пишуться всі складові частини в таких сполучниках: дарма що, та й, то й, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як.

У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні- окремо: незважаючи на те що; тимчасом як; затим що.

Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-то, тому-то, тим-то, якби-то, тільки-но пишуться через дефіс.

Розрізнення сполучників та інших частин мови

Важливо розрізняти складні сполучники таж, теж, тож, якби, якже, якщо, щоб, проте, зате, притому, причому (які пишуться разом) і однозвучні поєднання інших частин мови та ж, те ж, то ж, як би, як же, як що, що б, про те, за те, при тому, при чому (які пишуться окремо).

Сполучники можна заміняти іншими синонімічними сполучниками: таж- адже, теж- також, тож- тому, якби- коли б, якже- якщо, якщо- коли, щоб- аби, проте- однак, зате- але, притому- до того ж, причому- і то.

Однозвучні ж поєднання інших частин мови сполучниками замінити не можна.

Сполучники членами речення не бувають і не відповідають на питання (на питання може відповісти все підрядне речення, а не сполучник).

Однозвучні ж поєднання слів є членами речення і відповідають на питання в реченні: яка? - та ж; яке?- те ж; що?- то ж; як? яким способом?- як би, як же; що?- що б, про що? про яке?- про те, за що? за яке?- за те, при чому?- при тому, при чому.

ЧАСТКИ

Частки пишуться окремо, разом і через дефіс.

Частки би (б), же (ж), то (вказівна), ось, он звичайно пишуться окремо від інших слів: як же бути, зробив би, ось як, он куди, зроби ж, що то за.

Разом вони пишуться лише в складі сполучників та інших часток: авжеж, атож, аякже, таж, мовби, немовби, немовбито, неначебто.

Частки ось і он пишуться разом лише в словах осьде і онде. Але залежно від вимови їх можна писати і окремо: ось де, он де.

Разом пишуться частки аби-, де-, -сь, ані-, ні-, чим-, чи-, як-, що- (абихто, дехто, хтось, ніхто, аніхто, аніскільки, чимало, чимдалі, чимшвидше, якраз, якнайшвидше, щодня, щороку).

Але частка що, коли вона стоїть після слова, до якого відноситься, пишеться окремо (поки що, тільки що, ледве що).

Через дефіс пишуться частки казна-, будь-, -небудь, -бо, -но, -то (підсилювальна),
-от, -таки: хтозна-де, казна-який, будь-де, де-небудь, скажи-бо, слухай-но, якби-то, отакий-то, як-от, вивчив-таки.

Але частка таки, коли вона стоїть перед словом, яке підсилює, пишеться окремо (таки вивчив, таки домігся свого).

Через дефіс пишеться іншомовна частка екс- у значенні "колишній": екс-президент, екс-чемпіон, екс-прем'єр.

Але всі вище названі частки завжди пишуться окремо у випадку, якщо між ними і словами, яких вони стосуються, стоїть інше слово: абихто - аби до кого, ніщо - ні про що, щодень- що не день, казна-то - казна з ким, будь-який - будь на якому, хтозна-то - хтозна й хто, іди-бо - іди ж бо, якби-то - якби ж то, все-таки - все ж таки.

Правопис не з іменними частинами мови та прислівником

Слід розрізняти заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо, і префікс не-, який завжди пишеться разом.

Запреречна частка не заперечує щось, відкидає, перекреслює (не прийшов, не добре, не праця), а префікс не- творить нові слова, часто з протилежним змістом (невблаганний, незабутній, нероба, невдовзі).

Тільки разом не пишеться тоді, коли слово без не не вживається: негода, нещадний, невтямки, неподалік.

Завжди окремо не пишеться з числівниками, займенниками і прийменниками: не два, не десять, не з руки, не наш, не будь-який (але виняток: неабиякий і не абиякий).

З іменниками не пишеться разом і окремо. Це залежить від змісту речення.

Якщо мова йде про інше поняття, то не пишеться разом: неволя (рабство), недоля (лихо), недруг (ворог).

Якщо ж щось заперечується, відкидається, то не пишеться окремо: не правда (а вигадка, брехня), не слава (а вдячність людей) та таке ін.

З прикметниками і прислівниками не найчастіше пишеться разом: невибагливий (скромний у вимогах), нелегкий (важкий), недоброзичливо (вороже).

Окремо не пишеться тоді, коли в реченні щось заперечується: дорога не важка, надворі не холодно. Іноді таке заперечення підсилюється заперечними словами ані, ні, ніяк, ніколи, анітрохи, ніде, ніщо, ніхто і под.: надворі анітрохи не холодно; ні, дорога не важка; мені зараз вже нічого не страшно.

Але в цих самих висловах (якщо в них немає заперечення) не можна писати і разом: дорога неважка, надворі нехолодно.

У такому випадку речення є стверджувальним.

Завжди окремо пишеться не, коли є протиставлення: робота не важка, а легка; надворі не холодно, а тепло.

Правопис не з дієсловом

З усіма фрормами дієслова (крім дієприкметника) не звичайно пишеться окремо: не робити, не сказавши, не зробитиму.

Але разом не пишеться:

Разом не пишеться в префіксі недо-, який вказує на неповноту, половинчатість дії: недочувати (погано чути), недоїдати (погано їсти) та ін.

Від цих дієслів треба відрізняти дієслова з префіксом до-, перед якими вжито заперечну частку не-: не дочути (не дослухати), не дотягнутися (не дістати).

З дієприкметником не може писатися як окремо, так і разом.

Якщо при дієприкметнику є слово, яке пояснює його, то не обов'язково пишеться окремо: не чуваний (коли?) ніколи, не знаний (де?) тут.

Якщо при дієприкметнику немає пояснюючого слова, то не можна писати і разом, і окремо, як із прикметником: шлях нелегкий і шлях не легкий, поле незасіяне і поле не засіяне.

Треба розрізняти заперечне слово немає (його можна замінити слово нема), у якому не пишеться разом, і дієсловом не має (він не має), з яким частка не пишеться окремо.

ВИГУКИ

Вигуки, які передають повторювані або протяжні звуки, пишуться через дефіс: киць-киць, мяу-мяу, ай-ай-ай, ку-ку.

Але вигуки але, лелечко, цитьте, овва, цабе, агов, кукаріку та ін., які не передають повторюваних звуків, пишуться окремо.

У вигуках будь ласка, до побачення, на добраніч, от тобі й на, оце так і под. усі складові частини пишуться окремо, а у вигуках їй-богу, їй-бо, їй-право- через дефіс.

Кінець розділу
початок (1)


 


Якщо Ви побачили на цій сторінці помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter. Дякую!


 

      Головна - Ця сторінка

яВОТ. Интернет-всячина